Ще кілька десятків років тому служити в армії було надзвичайно престижно. Особливо великою популярністю серед сільських і міських красунь користувалися хлопці, які відбували солдатську повинність у військово-морському флоті. Скільки пісень було написано про тих, хто оберігає морські рубежі України! У селі казали: «То не хлопець, що не служив у армії». Не було таких, хто б ховався від повістки. Батьки робили проводи на все село: грали музики, линули пісні, а ранком до райвійськкомату з»їжджалися автобуси, переповнені молоддю. Потім дівчата два роки із неослабною увагою чекали листи від коханих із далеких просторів неосяжної Батьківщини. Хлопці, які звільнялися в запас, ще два-три тижні ходили у військовій формі, красувалися перед дівчатами.
На відміну від теперішніх часів, юнаки ретельно готувалися до служби в армії.
Ось що розповідає про ті часи колишній військовий керівник Доробратівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, капітан запасу Іван Павлович:
– Хлопці і дівчата вже в школі добре володіли зброєю. За лічені секунди складали і розбирали автомат, знали поводитися з гранатою, вивчали армійський статут. При кожному навчальному закладі був обладнаний стрілецький тир, кімната для зберігання зброї, військовий та кабінет медико-санітарної підготовки. У школі проводилися вечори «Нумо, хлопці», школярі брали активну участь у військово-спортивних іграх «Зірниця» та «Орлятко», районних змаганнях «Полювання на лисиць». А в урочищі Ставліш щороку проводилися військово-польові збори . Йшла належна підготовка юнаків до служби в армії. Кожен із призовників повинен був вміти стріляти з автомата бойовими патронами. Йдучи до армійських лав, хлопці вже були знайомі із солдатським життям. Багато з них після служби в армії вступали у військові училища.
Патріотичною діяльністю у районі займалися добровільні Товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ). Члени Товариства повинні були брати активну участь в оборонно-масовій роботі, сприяти вихованню молоді в дусі відданості своєму народу, патріотизму і дружби, проводити серед населення пропаганду військових знань, героїчних традицій нашого народу і його Збройних Сил, систематично проводити роботу по підготовці молоді до військової служби. Водночас Товариства активно сприяли проведенню заходів цивільної оборони, підготовці кадрів масових технічних професій для народного господарства, які мали військово-прикладне значення. Разом з тим, організація сприяла залученню широких мас молоді до занять військово-технічними видами спорту, здачі нормативів ГПО (готовий до праці і оборони).
– Першим головою районного оборонного товариства ДТСААФ був Денис Михайлович Білинець, – розповідає його послідовник Іван Гереші, – він очолював організацію протягом 1958 – 1971 років. Це дуже мудра, порядна людина. Він серцем відчував потреби часу, був дуже здібним організатором, принциповим і грамотним керівником, із повагою ставився до підлеглих. Не боявся труднощів. Із ним любо було працювати. Якось у розмові зі мною дізнався, що в мене в Москві в центральному апараті Добровільного Товариства Сприяння Армії і Флоту працює знайомий, сказав: «А давай використаємо твої зв’язки для загальної справи: можливо, він допоможе нам у побудові власної бази, де б можна було готувати юнаків до служби в армії (наразі нам було виділено примітивне пристосоване приміщення). Його ідея мені припала до душі: не тільки побачу колишнього свого військового друга, Москву, а заодно допоможу у зведенні в Іршаві приміщення для розміщення новоствореної організації, у якій на той момент я уже працював. Цю думку позитивно сприйняло і керівництво району. Невдовзі ми поїхали разом із Денисом Михайловичем в Москву і вирішили цю надзвичайно важливу проблему.
Досить в короткий строк виготовили технічну документацію і на диво усім вже у 1968 році розпочалося будівництво. На відміну від теперішніх часів, кошти на будівництво адмінбудинку надходили також із членських внесків лотереї ДТСААФ. Споруду було зведено протягом трьох років. Крім кабінетів, там уже були сучасні навчальні класи із відповідним технічним обладнанням. Було побудовано також автогаражі для зберігання техніки. Денис Михайлович вніс вагомий вклад у патріотичне виховання молоді, пропаганду завдань і цілей оборонного Товариства,підготовку спеціалістів для ЗС та народного господарства, сприяв розвитку технічних і прикладних видів спорту. Йому присвоєно почесне звання «Ветеран ТСО України», має десятки грамот, дипломів і подяк.
Іван Михайлович Гереші начальником ДТСААФ працював майже двадцять років. Це були золоті часи розквіту оборонного товариства. Тільки в райкомі ДТСААФ знаходилося до 150 одиниць дрібнокаліберної зброї для тренувань спортсменів. Протягом цього часу створено одну з кращих в області секцію стрілецького спорту, яку в різні роки вели інструктори Юрій Семак, Антон Гольдельберг, Василь Сочка, Надія Лящук, Наталія Шишіна, Іван Гіга, Михайло Марканич. При спонсорській допомозі промислових підприємств ( а їх тоді було більше десяти – Ільницький дослідний завод МЗУ, Закарпатський завод ВДМО, завод «Іршавремверстат», абразивний завод, бавовняно-ткацька фабрика, райсільгосптехніка, Іршавська меблева фабрика та ін.) в Іршаві було побудовано стрілковий тир, де юнаки мали можливість регулярно проводити змагання з кульової стрільби.
– Регулярні тренування приносили свої плоди, – продовжує розмову Іван Михайлович, – Стрільці на обласних та всеукраїнських змаганнях показували хороші результати, виконували розрядні нормативи. Особливо відзначалися спортсмени Приборжавського, Броду, Загаття, Іршави та Довгого. Починаючи із 1970 по 1990 рр., щорічно в районі готувалося біля 8 тисяч значківців ГПО, які в обов’язковому порядку здавали нормативи з кульової стрільби.
Проводилися районні змагання серед виробничих колективів заводів та фабрик, колгоспів, радгоспів та шкіл. Із часом стало традиційним проведення кубка району з кульової стрільби на честь воїна-афганця Михайла Горзова з Білок, який загинув у Афганістані. Часто серед переможців змагань були стрілки з Приборжавського заводоуправління будматеріалів, колгоспу «За нове життя» с. Білки, бавовняно-ткацької фабрики, райсільгосптехніки, Загатської, Білківської, В.Раковецької та Ільницької середніх шкіл.
На долю Івана Гереші випало розвивати у районі нові види спорту. Зокрема, в той час запроваджувалися радіоспорт, змагання з картингу, мотоциклетний і автомобільний. Його вихованці брали активну участь у районних та обласних змаганнях. Вони неодноразово нагороджувалися грамотами обкому ДТСААФ СРСР.
3 1990 року І.М.Гереші перейшов працювати у рідний колгосп «За нове життя». Тепер уже на заслуженому відпочинку. Разом із дружиною виростили і виховали трьох дітей – дочок Оксану, Ганну і сина Івана. Мають четверо онуків. Та Іван Михайлович не забуває про своїх вихованців, часто зустрічається з ними, розпитує про справи. Задоволений успіхами автокросмена Івана Вірага, на якого завжди покладав великі надії. Мотокрос, на його думку, має всі підстави для того, щоб розвиватися. Уже є чимало послідовників, які на обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях виборюють призові місця.
Денис Михайлович Білинець та Іван Михайлович Гереші гордяться своїми вихованцями. Багато з них закінчили військові училища, стали офіцерами. Тепер вже служать в армійських лавах їх внуки і правнуки.
Василь ШКІРЯ
