Версія для друку Версія для друку

Кожен його концерт – це свято душі

Шістнадцять років тому слава про народного артиста України Степана Гігу блискавкою облетіла весь світ – він став першим українським співаком, який отримав іменний «золотий диск» за те, що його аудіальбом «Вулиця Наталі» розійшовся більш як мільйонним тиражем. До речі, іменний диск виготовили у Мюнхені на заводі, на якому робили золоті диски Елвіса Преслі, Мадонни, Майкла Джексона і багатьох інших всесвітньовідомих артистів. Такого успіху в Україні та колишньому СНД ще не мала касета жодного нашого популярного виконавця. Пісні «Вулиця Наталі», «Яворина», «Пробач» з цього альбому заполонили ринки, маршрутки, кафе. Мільйонний тираж розійшовся протягом двох років. Касета жваво продавалася також у США, Канаді, Австралії. Аудіальбом «Вулиця Наталі» випустила аудокомпанія «6 секунд», що в Калуші на Івано-Франківщині.
Після такого шаленого успіху Степан Гіга поїхав у пісенне турне по США. Його тепло зустрічали глядачі в переповнених залах Нью-Йорка, Детройта, Клівленда і Чикаго, де за три тижні дав 7 концертів.
Повернувшись після поїздки на малу батьківщину, зайшов у редакцію газети «Нове життя», де поділився своїми враженнями про пісенне турне. У нього залишилося море найкращих вражень. Разом із гуртом «Друзі мої» за океаном побували також дружина Галя і син Степан.
– Майже на кожному кроці нас зустрічали земляки із Закарпаття, – переповнювали тоді емоції Степана Петровича. – Здається, ми потрапили не в Нью-Йорк, а в Ужгород чи Іршаву. На виступах було до 500-700 глядачів. І це не тільки наші заробітчани, а й англомовна публіка. Усі вони дружно нагороджували нас тривалими оплесками і квітами, просили передати рідним і знайомим привіт. Приємно було зустріти в Нью-Йорку юних співачок Лідію і Габріелу Орос з Іршави. Дівчата і там не закинули улюблену справу, а навпаки, продовжують популяризувати сучасні українські хіти. На одному із конкурсів у Нью-Йорку вони були нагороджені золотою медаллю. Виявляється, у Сполучених Штатах українську пісню люблять. Після кожного концерту до мене підходили люди й просили компакт-диски та аудіо касети. Особливо сподобалися їм пісні з нового альбому «Троянди для тебе», автором багатьох з них є поет Василь Кузан.
Ми зналися із Степаном Гігою і раніше. Неодноразово бував на його концертах. Він завжди викладався на всі «сто» відсотків, ніколи не співав під «фанеру.» Вважав, що так роблять здебільшого ті, хто не впевнений у собі. До того ж часи вже не ті – глядач сьогодні відрізняє істинне, живе від того, що застигло, записане на плівку. Тому кожен виступ для нього – то велика праця, і фальшивим ноткам тут немає бути місця.
– Я віддаюся сповна кожній мелодії, живу нею, – часто любить повторювати співак. – Бо, як казав мій батько: якщо не можеш людям допомогти, то краще не заважай: а якщо можеш і хочеш, то не старайся понад міру.
Одного разу перебував на гастролях у Італії і на концерт зійшлося чимало заробітчан з України. Одна з жінок після концерту підійшла до нього і сказала: «Все, Гіга мене настільки розчулив, що я завтра ж повертаюсь додому в Україну.»
Небесні світила склалися так, що Степану Гігові всюди була «зелена дорога». Із концертними програмами він успішно виступав у Чехії, Словаччині, Німеччині, Польщі, Бельгії, Туреччині… Його ім’я було на слуху, а пісні, як тепер модно говорити, були затребувані.
Степан Гіга приязно згадує першого свого вчителя співів Михайла Копинця, якому дотепер завдячує вибору професії. Це він був ініціатором створення у Білківській середній школі вокального дуету, про який згодом заговорили в області. Наразі співав із досить талановитою співачкою Марією Клепар, яка небавом переїхала жити в Москву. Вони тоді навіть разом гастролювали в Чехії.
Коли в Білках створили вокально-інструментальний ансамбль «Зелені Карпати», семикласника Степана Гігу запросили в ньому співати. То була хороша школа для початкуючого співака. Адже невдовзі ансамбль став лауреатом обласного фестивалю «Вечори над Латорицею».
Після закінчення Білківської середньої школи С.Гіга пішов працювати на іршавське ремонтно-транспортне підприємство слюсарем. Звідти пішов у армію. Звільнившись у запас, подав документи в Ужгородське музичне училище. Вступив на вокальний відділ. Наставником була В.Глодан. Вона згодом і порекомендувала серйозно зайнятися співом. Разом із тим виступав у вокально-інструментальному ансамблі «Гомін Карпат», з яким зробив кілька записів на обласному радіо та телебаченні.
У 1983 році після закінчення училища вступив у Київську державну консерваторію ім. П.Чайковського. Займався у класі відомого українського співака, народного артиста України, професора К.Огнєвого. Вже на другому курсі Степан Гіга був запрошений у Чернігівську обласну філармонію солістом синтез-групи «Стожари». Тут працював із композитором Олександром Пушкаренком, автором пісень «Квітка розарії», «Добрий вечір, доле», «Якщо я і ти», «Катюша, Кася і Катруся», які свого часу звучали на Всесвітньому фестивалі молоді у Москві. Із цим колективом поїздив по фестивалях, які проходили в Молдові, Донецьку, Києві та Криму.
У консерваторії навчався як оперний співак. Народний артист СРСР Дмитро Гнатюк запропонував працювати солістом оперної студії Київської консерваторії. Степан Гіга виконував партії в операх «Євгеній Онєгін» Чайковського, «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемівського, «Наталка Полтавка» Лисенка.
Ми знаємо Степана Гігу не тільки як співака, а й як композитора та поета. В основному він пише музику на свої ж слова. Як кажуть, три в одному.
– Перші поетичні спроби, – каже Степан Петрович, – були у мене ще в школі. Але свої вірші не показував нікому. Зізнаюся, у них намагався наслідувати Володимира Івасюка, Миколу Мозгового, Івана Поповича, Ігоря Білозіра… До речі, Іван Попович познайомив мене з Ігорем Драгоморецьким. Перша серйозна заявка на успіх – пісні «Гуцульське весілля» та «Зелені Карпати». Слова і музику останньої написав я. Знайшли свого слухача і подальші мої пісні «На Івана Купала», «Осінній глід», «Ріка дитинства», «Дідусева скрипка», «Актори», «Мамо», «Вбите серце». Пісня «Остання ніч» стала лауреатом найпрестижнішого фестивалю в Україні «Пісенний вернісаж – 96». У Всеукраїнському хіт- параді «Пісня року» моя «Королева» посіла третє місце.
Не менш цікава доля і пісні «Яворина». Її Степан Гіга написав на слова Степана Галябарди. Вона присвячена світлій пам’яті незабутнього Назарія Яремчука. Ця пісня пройнята сумом і печаллю. Люди часто на концертах скандують: «Яворину!», «Яворину!», «Яворину!». Ну як тут відмовиш! Уже коли починаються перші акорди, всі піднімаються зі своїх місць і слухають стоячи. Це найдорожча данина усім талантам, усім вірним синам України.
– Написалася ця пісня після нашої зустрічі з Степаном Галябардою на фестивалі «На хвилях Світязя», – каже Степан Гіга. – Він дав мені свій збірник пісенних текстів, а там напроти кожного позначка: до цих слів уже є музика. Лише біля одного тексту нема галочки. «Кому не покажу цей текст, – казав Степан Галябарда, – ніхто не хоче братися за нього. Мовляв, заважкий для пісні. Може, тобі він буде під силу? «Приїхав я додому і відразу взявся за роботу. Десь о першій ночі телефоную до Галябарди. А він спросоння: «Що сталося?». «Сталося!», – кажу і починаю награвати йому мелодію. У відповідь чую: «Це воно! Ти на правильному шляху!».
Степан Гіга завжди вважав, що за його творчими здобутками стоїть велика копітка робота, бажання працювати професійно. Він ніколи не терпів шароварщини, яку йому інколи доводиться бачити з екрана телевізора. Вважає, що найкраща відзнака для співака, коли твої пісні слухають люди. Значить, твоя робота не пропадає намарно, а твоя творчість комусь потрібна.
Із 2014 року Степан Гіга практично із кожного концерту відраховує гроші на підтримку бійців АТО. Він не тільки важко переживає, дає наснагу, радість а й підносить піснею їхній дух. Разом з усіма мріє про те, коли на Сході України настане мир.
16 листопада Степан Гіга відзначив своє 60-річчя. Із ювілеєм Тебе, друже!
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар