Версія для друку Версія для друку

відзначили 75-ту річницю визволення України та Закарпаття

Погода того дня була тепла, сонячна. Навіть не відчувалося, що на календарі друга половина жовтня. Хіба що вітер зривав з дерев один за одним пожовклі листки, які поволі лягали на холодну бруківку.
На минулому тижні із нагоди відзначення 75-ої річниці визволення України та Закарпаття від нацистських загарбників біля пам’ятника воїнам-визволителям, що в центрі міста над Іршавкою, зібралися керівники держустанов району, правоохоронних структур, представники громадських організацій, учні та громадськість.
Звучить Державний Гімн України. До пам’ятника воїнам- визволителям покладаються живі квіти.
Учасники зібрання вшанували пам’ять полеглих на фронтах Другої світової війни хвилиною мовчання.
Слово для виступу було надано голові районної організації Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни Василю Рацину (він був серед присутніх чи не єдиним свідком тих далеких подій).

SONY DSC

– Іршава була визволена від німецько-фашистських загарбників 25 жовтня 1944 року, – сказав Василь Васильович. – 63 жителі міста добровільно вступили до лав Червоної Армії. Вісім іршавчан були бійцями 1-го Чехословацького армійського корпусу Людвика Свободи. Із далеких фронтових доріг не повернулося чотирнадцять жителів міста. Серед них –В. Карабиньош, В.Жупанин, І.Овсак, Ф.Ганчич, І.Кополовець, В.Лисичко, С. Матішинець, І.Кузьма та ін. Їх імена навічно золотими літерами вписані в історію.
Василь Рацин не просто живий свідок тих доленосних подій – після визволення Закарпаття він добровільно пішов на фронт. Бойовий шлях ветерана пролягав від міста Мішкольц з Угорщини в напрямку Кошіце. Тут одержав перше бойове хрещення. Після важких кровопролитних боїв місто було взято.
– Я брав участь у визволенні Катовіце, Вадовіце, Рибнік, – згадував Василь Васильович. –Штурмом брали концтабір в місті Освенцім. Запеклі бої точилися на річці Одер. Прорвавши оборону, наші війська зайняли місто Ратибор. В одному з боїв я був важко поранений і евакуйований у госпіталь у місто Вельськ, що в Польщі. Певний час проходив лікування в оздоровчій роті. Коли видужав, знову попросився на фронт. Та на передовій не довго довелося воювати – дала про себе знати рана і я знову потрапив у госпіталь…
Голос ветерана здригався, десь губився у осінній тиші. Василю Васильовичу недавно виповнилося 95. Таких людей як він все менше і менше залишається в строю. Та він продовжує працювати, постійно бере участь у відзначенні різних свят. Визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників для нього особлива подія, бо й сам наближав довгожданий День Перемоги.

SONY DSC

Настоятель православного Петро-Павлівського храму м. Іршава о. Василій Ігнат провів заупокійну панахиду. Звертаючись до присутніх, він сказав:
– Ми покладаємо квіти біля пам’ятника, який побудовано в честь синів і дочок нашої Вітчизни, які віддали життя за свою країну, за свій народ, щоб ми мали можливість жити під мирним небом. У всі часи вважалося, що самим безцінним даром Божим кожній людині є саме найдорожче – життя. У свідомості сучасної молодої людини самим головним у житті є досягнення благополуччя, і ніщо інше не співмірне з цими цінностями. Чому ж попереднє покоління, покоління наших дорогих ветеранів, вважало інакше? Чому воно вважало, що головною цінністю є не їх особисте життя, а спасіння нашого народу від фашистського іга? Не благополуччя, а готовність іти до кінця в боротьбі ворогом. І скільки людей не повернулося з поля битви, скільки зникло безвісті, в тому числі і наших краян. Скільки повернулися інвалідами, які не мали змоги повнокровно працювати, іноді мати сім’ю. Заради чого всі ці жертви? З точки зору сучасної молодої людини, ці поступки і мотиви, які рухали нашими воїнами і трудівниками тилу, привели до спасіння країни та врятували людство європейських країн від фашистської чуми.
В урочистостях взяли участь заступник голови районної ради Володимир Половка, керівник апарату райдержадміністрації Олег Козенюк, голова районної організації ветеранів України Петро Король.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар