Версія для друку Версія для друку

Світ змінює фарбами

Хтось із мудрих сказав: дитина народжується художником. Завдання школи – розвивати цей дар. Саме таку місію виконує в Брідській ЗОШ І – ІІІ ступенів вчителька образотворчого мистецтва Ярослава Іванівна Лутак-Балега. Понад сімнадцять років вона веде хлопчиків і дівчат у світ прекрасного.
Народилася Ярослава Іванівна у гірському селі Загатті. Їй сам Бог велів стати майстром пензля – це батьківщина основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. Що не куточок, то чарівний. Із батьківської оселі добре було видно гору Бужору, яка ще листопадової пори надіває білу шапку і скидає її лише в кінці березня. Звідти повсякчас дує прохолодою. Напевне, ця краса й надихнула її взятися за фарби, щоб передати її на папері.
– Любов до образотворчого мистецтва мені прищепив батько, – каже Я.І.Лутак-Балега. – У дитинстві він теж малював. І непогано. Міг стати художником. Коли я сідала за мольберт, завжди допомагав, навчав і був поруч. Саме з батьками я багато подорожувала, спостерігала за навколишнім світом, вчилася цінувати, берегти і любити рідний край. Своє життя він присвятив розвитку торгівлі. Довгий час був головою Загатського споживчого товариства. Очолюваний ним колектив був серед кращих в районі.
Талант дівчини запримітив вчитель малювання Загатської середньої школи Федір Васильович Керестей. Він всіляко сприяв тому, щоб вона розвивала Божий дар. Тому уроки малювання були для неї найбажанішими, вона не тільки одержувала насолоду від володіння пензлем, а й прагнула пізнати таємниці мистецтва. На уроках малювання її улюблений вчитель багато розповідав про Адальберта Ерделі, який своїми роботами вчить нас розуміти природу, життя, бути справжньою людиною. Крім того, неподалік від батьківської оселі жили уже відомі на той час художники член спілки художників СРСР Андрій Синетар, Василь Пинзеник і Ольга Боднар. Вони у певній мірі теж служили для неї хорошим прикладом, адже слава линула про них далеко за межами рідного краю.
Зважаючи на неабиякі здібності дівчини, батьки віддали її із четвертого класу навчатися у Мукачівську художню школу. Тут викладала уродженка Загаття Ольга Василівна Боднар. Від неї почерпнула багато. Вона вчила рисунок, живопис, композицію і скульптуру. Вона в числі перших запропонувала мені брати активну участь в районних, обласних і всеукраїнських виставках. Це дало можливість побачити себе з боку, порівняти з іншими, оцінити свою творчість з позиції глядача. Зваживши всі «за» і «проти», після закінчення художньої школи Ярослава Лутак-Балега вступила на навчання в Косівський технікум народних художніх промислів імені В.Касіяна, де здобула освіту майстра-художника з кераміки. Після його успішного закінчення повернулася в рідне село і пішла працювати художником в керамічний цех Іршавського промкомбінату облспоживспілки. У ті часи слава про іршавських кераміків линула по всьому світу. Наші вироби експонувались не лише на теренах колишнього Радянського Союзу, а й у Канаді, США, Японії, Англії, Німеччині, Польщі, Чехії. Та потім із розпадом СРСР почала занепадати і наша промисловість. На руїнах історії опинився і промкомбінат, де свого часу працювало понад 600 чоловік. І заробітна плата була серед найвищих у районі. Довелося шукати іншу роботу. Ярославі Іванівні просто поталанило – її охоче прийняли на роботу вчителем образотворчого мистецтва в Брідську ЗОШ І-ІІІ ступенів.
– Працюючи в школі, – ділиться роздумами Ярослава Іванівна, – я бачу, як необхідне мистецтво для дитини. І відрадно на душі, коли на тебе чекають учні, хочуть навчитися пізнати і розкрити свої маленькі і чисті серця у малюванні. І впевнена, що таланти треба розкривати, удосконалювати, тоді ми зможемо побачити прекрасне у різних видах образотворчого та прикладного мистецтва. Із піднесеним настроєм іду до діток, щоб побачити ті сяючі оченята, які прагнуть навчитись і радувати нас. І як приємно, що посіяне зернятко добре проросте і принесе свої плоди. Я повсякчас вірю у своїх вихованців і радію за них.
Уроки Ярослави Іванівни не проходять намарно. Її стежкою пішли випускники школи Світлана Матіко, Михайло Синетар, Михайло Ільницький, Мілан Пилипко та її син Василь, який закінчив Ужгородський коледж мистецтв імені Адальберта Ерделі.
– Я щаслива з того, що вони продовжують мою справу, – радіє за них вчителька. – А про їх творчі успіхи дізнаюся першою – вони обов’язково передзвонять, щоб поділитися зі мною своїми новими висотами.
Я.І.Лутак-Балега теж постійно у творчих пошуках. Наразі готується до обласного конкурсу «Вчитель року», продовжує брати участь у виставках і конкурсах. Реставрувала екстер’єр дерев’яної церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Дешковиці.Водночас реставрувала ікони у новій церкві с. Дешковиця. Активно співпрацює з вчителькою Іршавської школи мистецтв Надією Вербищук.
Як творча особистість, працює над пейзажами, які оспівують красу рідного краю. Це роботи «Осінь», »Святе сімейство», «Зимовий затишок», «І на тім рушничкові», «Піони», «Богородиця» та ін. Уже давно готова до персональної виставки. Маємо надію, що незабаром ми побачимо її роботи у фойє районного будинку культури
… Про таких як Ярослава Іванівна кажуть, що вони змінюють світ фарбами. Вона по своєму бачить красу рідного краю, через кольори намагається донести її до нас. Роботи мисткині надихають, роблять наше життя ще красивішим. У них – настрій художниці, яка впевнено торує своєю дорогою у велике життя.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар