Версія для друку Версія для друку

Іван Ледней із Довгого тричі ставав чемпіоном України

Вихованцям Ільницького спортивно-гуманітарного ліцею можна тільки по доброму позаздрити: тренером-викладачем у них є легенда українського футболу Іван Ледней з Довгого. Це людина, яка свого часу виступала у провідних футбольних клубах колишнього Радянського Союзу, три рази ставав чемпіоном України і один раз – бронзовим призером СРСР. Має безліч спортивних нагород, медалей, дипломів, грамот, подяк. Удостоєний найвищої спортивної відзнаки – майстер спорту СРСР. У 1987 році входив у список 22 кращих футболістів України, які забили не менше 10 голів. Протягом своєї спортивної кар’єри зустрічався із такими відомими футболістами як Василь Рац, Олександр Краковський, Анатолій Дем’яненко, Іван Яремчук, Іван Улинець, Іван Гецко, Євген Рудаков, Леонід Буряк, Юрій Варламов, Віктор Чанов… Годинами може розповідати про своє життя-буття.
Іван Іванович народився 4 листопада 1959 року в селі Довге. Як і всі діти у ті часи дуже любив футбол. До того ж, його батько, у 60-ті роки був начальником місцевої команди «Боржава». Часто брав маленького Іванка із собою на тренування, вчив футбольним азам. У Довгому футбол завжди був у пошані. Місцева команда брала активну участь в районних та обласних чемпіонатах з футболу.
Йому повезло ще й тому, що в Довгому було відкрито філіал Іршавської ДЮСШ. Першим своїм вчителем вважає Василя Боднаря. Інколи виходило навіть до курйозу: директор дитячої юнацько-спортивної школи Федір Меренич часто називав його своїм учнем, вихвалявся спортивними висотами хлопця, ставив за приклад іншим. Звісно, він від того мав неабияке душевне задоволення – футбольна кар’єра хлопця росла мов на дріжджах.
Запримітивши його талант і здібності, Івана Леднея запросили на навчання в спеціалізовану республіканську школу- інтернат в м. Київ.
– Життя змінювалося майже на очах, – розповідає тепер Іван Іванович. – Щоденні тренування, заняття фізкультурою, участь у престижних змаганнях, де набував чималий досвід і професійні навики. Водночас, до нас настирливо придивлялися небезвідомі тренери, почали майже навипередки запрошувати у свої клуби.
У 1977 році, після численних перемовин, він погодився виступати за одну із престижних українських команд – миколаївський «Суднобудівник». До речі, тут свого часу грав його односільчанин із Довгого – Іван Шопа, який був у числі найкращих форвардів. Того ж року в складі збірної України (юнаки 1959 року народження) Іван Ледней став переможцем Всесоюзних молодіжних ігор, що проводилися в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).
– Напевне, тоді я вперше відчув, що футбол – це «моє», без нього я вже не уявляв своє життя. Мабуть, і тоді і на сьогоднішній день немає більш популярної і видовищної спортивної гри ніж футбол, і навряд чи є інша форма захоплень, де б у такому високому ентузіазмі і пориві, незважаючи на різні вікові ознаки, професії чи соціальний стан, так палко виявляли радість від бажаних перемог, або навпаки, розчарування, чи навіть відчай від несподіваних поразок, як це буває у футболі, – продовжує розмову Іван Іванович. – Ті перші перемоги у престижних турнірах додавали мені впевненості у своїх силах, надихали ще більше уваги приділяти футболу. І я вже не міг без м’яча. Йому приділяв все більше і більше уваги. Де найбільше збиралося людей недільної пори? Звісно, на сільському стадіоні, де майже щотижня проходили футбольні поєдинки.
А в цей же час до нього ще більше почали придивлятися імениті тренери, вести з ним розмови, запрошувати у свої команди, пропонуючи все нові і нові умови. Так у 1979 р. він опинився у харківському «Металісті». У його складі вже через рік став бронзовим призером чемпіонату України, а в 1981 році – переможцем у першій лізі. Того ж року став півфіналістом Кубка колишнього СРСР.
Далі – служба в лавах Радянської Армії. Тут на його долю випало виступати за київський СКА, де він уже сповна реалізував свою професійну майстерність, волю до перемоги, неодноразово змушував столичних уболівальників аплодувати команді. Адже він не просто грав, а ще радував забитими голами. Цього ж сезону до його спортивної біографії додався ще один приємний рядок – у своєму дебютному футбольному сезоні в складі столичних армійців став чемпіоном України. Тренер Володимир Мунтян був дуже задоволений його блискавичною грою. Тоді всі футболісти мріяли бути схожими на Пеле.
1985 рік Іван Ледней провів у складі сімферопольської «Таврії». Виступати за команду його попросив сам головний тренер Анатолій Коньком, який раніше виступав за київське «Динамо». Тут теж сповна заявив про себе і зарекомендував себе висококласним гравцем.
Потім його запросили виступати за рідне «Закарпаття» Ужгород. Це ще більше додало йому сил, енергії і впевненості в собі, бо за цю команду виступали свого часу небезвідомі земляки з Іршавщини – Іван Улинець, Михайло Ловска. Власне, вони зналися вже давно. А тут така нагода! Викладався на всі «сто». Іван Ледней, неодноразово писала про нього преса, володів сильним ударом, тому майже всі штрафні удари та одинадцятиметрівки пробивав саме він. Про це свідчить статистика. За «Суднобудівник» Миколаїв зіграв 67 матчів, забив три голи, за «Металіст» Харків виступав 72 рази, у ворота суперників вцілив двічі. Найурожайнішою на голи виявилася гра в ужгородському «Закарпатті» – тут забив 18 голів, на один гол менше у запорізькому «Торпедо». Тринадцять голів забив у ворота суперника, коли грав за харківський «Маяк».
Спортивну кар’єру Іван Ледней завершив 1991 року у складі запорізького «Торпедо». Потім розпочалася тренерська діяльність. І не де не-будь, а в рідному селі. Він разом із президентом команди Іваном Шопою вивели футбольний клуб «Аваль» Довге в лідери і стали першими чемпіонами області в Незалежній Україні (на фото). Після цього успіху його запрошують тренувати житомирський «Хімік», а з жовтня по листопад 1994 року повертається в ужгородське «Закарпаття». Із 2004 року працює в Ільницькому спортивно-гуманітарному ліцеї.
–На даний час у мене 25 вихованців, – продовжує розмову Іван Іванович. – Усі вони люблять футбол. Старанно, із почуттям великої відповідальності готуються до кожного заняття. Напевне, до цього їх зобов’язує те, що Ільниця традиційно – футбольне село. Свого часу команда «Шахтар» майже щороку входила у п’ятірку кращих команд вищої ліги області. А 1973 році стала чемпіоном Закарпаття. Були часи, коли футболісти брали участь в першості України серед колективів фізкультури. Тут виступали клуби Волині, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя… У підсумках розіграшу ільничани зайняли третє місце. А що вже казати про Віктора Писульку, який у чемпіонатах колишнього Радянського Союзу зіграв 175 матчів і змушував 35 разів суперників розпочинати гру з центра поля. Зокрема, за «Чорноморець» Одесу провів 100 ігор і забив 19 голів. 12 поєдинків відіграв у Єврокубках і тричі засмучував суперників розпочинати гру з центра поля. Іван Гецко у чемпіонатах СРСР зіграв 64 ігри і провів у ворота суперників 13 м’ячів, футболку збірної Союзу одягнув у п’яти офіційних матчах і один раз в міжнародному товариському поєдинку. У чемпіонатах України зіграв понад 200 ігор. Прославили рідне шахтарське село також Іван Улинець, Михайло Ловска, Віктор Сочка, Володимир Савко, Іван Гнивко.
Тепер у чемпіонаті району з футболу виступають сім команд. Серед них і «Шахтар» Ільниця. Юнаки займають другу сходинку в турнірній таблиці. У цих здобутках чимала заслуга й Івана Леднея. Саме він змалку прищеплює юним ільничанам любов до футболу, передає їм свій багатий досвід, власним прикладом надихає їх долати нові спортивні висоти, вчить проявляти волю до перемоги, створює підґрунтя, на якому формується майбутнє футболу. Він постійно у пошуках нового. Від заняття до заняття його вихованці демонструють злагодженість у своїх діях. Спортивна закалка знадобиться юнакам у подальшому житті, вона є запорукою здоров’я. А в здоровому тілі – здоровий дух.
Іван Ледней на перший погляд проста, звичайна людина, нічим не відрізняється від інших. А скільки енергії і тепла віддає своїм вихованцям. Головне, що його праця не пропадає намарно, а проростає дружніми сходами, які проявляються в успіхах його вихованців. Під час зустрічі з ним у спортивному ліцеї спостерігав, з яким інтересом вони підходили до нього, про щось питали і вже з піднесеним настроєм поверталися назад. Видно, має цей чоловік вулкан енергії, яку тепер передає іншим, збагачуючи їх не тільки фізично, морально, а й духовно. Він разом з ними радіє за успіхи і сумує, коли невдача, робить усе для розвитку футболу на рідній Іршавщині. 4 листопада йому виповниться 60 літ! Із ювілеєм Вас, Іване Івановичу!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар