Здається, його дух ще й дотепер витає у стінах редакції газети. Майже не було такого випадку, щоб Іван Шмулига, побувавши в Іршаві, не завітав до нас, газетярів. Любив зустрітися з колективом районки, поділитися своїми думками, приємними новинами і хорошими враженнями. Упродовж десятки років він був постійним нашим дописувачем. Приносив матеріали на різноманітну тематику – про життя школи, заходи, які відбувалися там, роботу вчителів і навчання учнів. Особливо ми раділи за нього тоді, коли побачила світ його перша ластівка – лірична книжка «На Боржавських хвилях». Приємно було читати його вірші, в які він вкладав серце і душу. Ось як відгукнувся про книжку відомий фольклорист і літературознавець Іван Хланта: «Радію, що з-поміж багатьох упродовж останніх літ збірок і збірочок закарпатських поетів мені потрапила до рук перша книжка віршів гарного лірика, верховинця Івана Шмулиги.
Годі шукати в нього екстравагантності чи нарочитої неординарності. Неупереджено прочитавши «На Боржавських хвилях», в серці та почуваннях надовго залишається щось таке до щему рідне, світле – Верховина, її пейзажі й люди, залишаються не прикраси, а сама краса, не штучна поетичність, а сама поезія».
Разом з тим у його поезії відчувається тривога за долю сучасного й майбутнього, шалений і бурхливий наступ технічного прогресу на красу природи і святість людських почуттів. Заради людських почуттів поет закликає:
Відкриймо серця свої, люди,
Для добра й благодаті небес.
Іван Шмулига впродовж десятків літ був членом літературної студії «Промінь», яка дотепер діє при редакції газети «Нове життя». Тут неодноразово читав свої поетичні рядки, які згодом з’являлися на сторінках районного часопису. Вони свідчили про те, що пише їх поет, який вправно володіє словом. Водночас він вміло користувався метафорами, порівняннями і епітетами. Художні трофи органічно впліталися в тканину твору. За допомогою них якнайкраще, якнайповніше розкривався авторський задум. Критики відзначали: у своїх художніх полотнах Іван Шмулига був тонким ліриком, а у своїй ліриці – тонким художником – пейзажистом. Він не імітував дійсність, не констатував факти, а намагався найглибше проникнути в суть явищ, розкриваючи ідею художнього образу з метою якнайсильнішого впливу на почуття і свідомість читачів.
Народився І.Й.Шмулига 20 жовтня 1949 року в селі Колочава на Міжгірщині. Змалечку захоплювався малюванням. Із мольбертом його можна було побачити в мальовничих куточках рідного села – то біля криниці, то на березі швидкоплинної річки або на полонині. Вабила його краса гір, подовгу прислухався, як шумить трава, переспівуються птахи.
Водночас пробував писати вірші. Поетичні задатки у нього з’явилися ще в шкільні роки. Перші вірші було надруковано у Міжгірській районній газеті «Радянська Верховина». Як талановитий юнак, він був делегований на перший зліт творчої молоді краю. Для нього назавжди запам’яталися зустрічі з метрами закарпатської літератури Іваном Чендеєм, Василем Вовчком, Юрієм Керекешем, Петром Скунцем. До речі, у цьому форумі брали участь теперішні відомі літератори Дмитро Кремінь, Микола Матола, Ірина Звонар (Густі).
Із відзнакою закінчивши місцеву школу, Іван Шмулига вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Здобув спеціальність художника з різьби по дереву. Вчився і водночас чотири роки працював художником-оформлювачем на підприємствах обласного центру. Йому поталанило стати учнем прекрасної людини й чудового педагога – народного художника України, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка Василя Свиди.
– Його уроки мені запам’яталися на все життя, – часто любив згадувати він. – Це був хороший вчитель, наставник, друг і порадник. У нього було чому повчитися. Він жив роботою, творив на радість людям і на благо рідної Вітчизни.
Свого часу Іван Шмулига був запрошений на роботу художником по дереву в сувенірний цех колишнього радгоспу імені Горького села Приборжавське. Він презентував свої роботи на районних та обласних виставках, постійно брав участь у пленерах. Працював у жанрі портрета, пейзажу, натюрморту. Вражають роботи Івана Шмулиги, намальовані олівцем. Пейзаж – один із найулюбленіших його жанрів. Він також був неперевершеним майстром лобзика та різця..
У 1986 році Івану Йосиповичу запропонували вести уроки образотворчого мистецтва та креслення в Приборжавській ЗОШ 1 -111 ст. Він охоче погодився. Люб’язно передавав свої знання своїм учням. Він щиро радів їхнім успіхам, бо щастя і радість вчителя – коли успіхи і справи учнів є значно більшими. Багато з них із часом брали участь в районних та обласних виставках. Тепер із вдячністю згадують свого наставника. Його щирість, доброта, чуйність заворожували.
А все побачене він потайки занотовував на папері поетичними рядками. І у нього це напрочуд вдало виходило.
Як часто любив згадувати Іван Йосипович, поштовх до видання першої книжки йому дав письменник Володимир Фединишинець. Він мовив:
– Іванку, чого чекаєш? Читав твої рукописи. І можу впевнено сказати, що в тебе готова книжка.
Після першої збірки одна за одною побачили світ книги «Прощання з літом», «Свічадо осені», «У Марічки білі щічки». Хоча…Будемо відвертими. Доля у цих збірок була нелегкою. Фінансова скрута, як і багатьох його обдарованих ровесників, гнала його на сезонні заробітки далеко за межі рідного краю. Значну частину заробленого тяжкою фізичною працею найперше віддавав на видавничі витрати. Дружина Віра Іванівна завжди підтримувала, подавала руку допомоги. Вона була його першим читачем і критиком. Він, до речі, гордився нею. За сумлінну чесну працю їй було присвоєно педагогічне звання «Старший вчитель», нагороджено значком «Відмінник освіти України» та нагрудним знаком «Василь Сухомлинський».
Як зараз пам’ятаю тихий осінній день, коли до оселі Шмулигів навідалися письменники Петро Ходанич, Лідія Ходанич, Василь Кузан, Андрій Дурунда, Євген Баран, Василь Густі… На Закарпатті проводився фестиваль «Карпатська ватра». Дружина поклала на стіл сонячні доспілі виноградні грона, запропонувала скуштувати гостям. А ще вона налила всім у дзвінкі келихи іскристого вина… Письменники приязно дякували їм за таку гостинність. Це була дуже привітна сім’я.
…Та сталося непоправне. Плани, які виношував у серці, обірвалися, думки залишилися лише у поетичних рядках. Нелегко звикати, що більше нема серед нас такої, зі щирою душею, людини. Залишилися лише хороші спогади про нього. Його душа сягнула літературних верховин, але не зникла за обрієм часу. Ми ще довго пам’ятатимемо про Івана Шмулигу, а прихильники поезії насолоджуватимуться його невмирущою творчістю.
Василь ШКІРЯ
