Версія для друку Версія для друку

У пісенному саду Івана Козаря «розквітає» духовність

7 – 8 вересня цього року у м. Вінниця проходив фестиваль духових оркестрів Церкви адвентистів сьомого дня. У ньому взяли участь 12 музичних колективів та понад 200 учасників зі всієї України, які представляли міста Київ, Вінницю, Бердичів, Бершадь, Білу Церкву, Умань, Луцьк… На свято духовної музики було запрошено і відомого співака Івана Козаря з Ільниці. У супроводі ільницького духового оркестру він виконав пісні «Сідина», «Юність, ти прекрасна», «Життя для Ісуса». Його виступ переривався тривалими, бурхливими оплесками.
Минулого тижня Іван Петрович побував у редакції, поспілкувалися про сам захід та творчість співака загалом.
– Найперше, ваші враження про фестиваль. Що почерпнули для себе?
– Фестиваль проходив два дні. Мене запросили разом з духовим оркестром нашої церковної громади. Протягом цього часу ми не тільки знайомилися з історичними та мальовничими місцями Вінничини, а й виступали із концертними програмами в багатьох населених пунктах, зустрічалися з їх мешканцями, ділилися своїми враженнями від перебування у їх краях. Нас радо зустрічали жителі Калинівки, Жмеринки, Немирова, Літина, дарували хліб-сіль. Водночас проходив збір коштів на лікування хворих дітей. Усього було зібрано понад 87 тисяч гривень. У цьому є і наша невеличка часточка. Дай Боже, щоб вони допомогли тим, хто цього потребує. Гала-концерт відбувся у Вінницькій обласній філармонії. У залі яблуку не було де впасти. На обличчі присутніх сяяли радісні усмішки, вони дарували нам гарні осінні квіти. Подібні зустрічі запам’ятовуються на все життя.
Чимало зусиль для такого успіху доклали керівник духового оркестру Михайло Волошин, хор під керівництвом Інни Капітан і Асі Капітан-Козар та саксофоністка Діана Дзихор.
– Що ви особисто взяли для себе?
– Україна велика і різноманітна. Живуть тут люди, які творять сучасну історію. Усіх нас об’єднує любов до пісні, рідної землі і отчого краю. Вінничани не тільки разом з нами співали і веселилися, а й обмінювалися своїми думками і мріями, роздумами про сучасне життя. Це були люди різні за віком, професією і поглядами. Однак у всіх них було одне прагнення – якнайскоріше добитися миру на Сході країни, де вже майже п’ять років точиться кривава війна. У своїх виступах вони бажали сонячного неба, міцного здоров’я і щастя на довгі роки, родинного благополуччя і добра.
– А що ще вас пов’язує із Вінницею?
– Після закінчення Ільницької середньої школи я пішов у армію. Повернувшись додому, вступив на навчання у Вінницьке музичне училище на диригента. Там у мене залишилось чимало друзів, з якими постійно спілкуємося. Приємно було зустрітися з ними, поговорити про те, як вони живуть, що нового, поділитися про плани на майбутнє. Є що згадати, адже з тих пір промайнуло стільки часу! Хтось продовжив своє життя у музиці і пісні, хтось обрав іншу професію, а хтось виїхав за кордон. Але ніхто не полишив творчість – кожен так чи інакше причетний до пісні.
– Одразу після повернення із вінницького краю ви разом із духовим оркестром Церкви адвентистів сьомого дня с. Ільниця виступили із концертною програмою на центральній площі м. Іршава. Організатором флеш-мобу «Вдячності Богу за врожаї» виступив пастир Церкви адвентистів сьомого дня Олександр Мосійчук. Жителі та гості міста з неослабною увагою слухали ваш виступ. У вашому репертуарі в основному духовні пісні.
– Роблю я це неспроста: саме у духовних піснях найбільш сповна виражається любов вірників до Бога, відданість його заповідям. І саме такі пісні відкривають для слухачів несподівані грані прекрасного. Постать Всевишнього у духовних піснях підноситься на найвищу височінь. Виконання таких пісень стає ліками, що зцілює рани тіла й душі. Воно об’єднує людей духовно,підносить і облагороджує. Духовна пісня є чи не єдиним променем серед загальної темряви світу, де панує гріховність і підступність, вона осяяна щирими, безпосередніми почуттями, відзначається гармонійною цілісністю, ритмічною завершеністю, своєрідністю римування. Спілкування з вірниками, які теж співають духовні пісні, надзвичайно допомогло мені віднайти задоволення і радість, справжню мету і сенс життя. Скажу більше: між тими, хто співає духовні пісні, дуже люблять Творця, і прагнуть залишитися духовно міцними в цьому матеріалістичному світі, сповненому жаги до насолод, стримуючи себе від неугодних Господу вчинків. Водночас духовні пісні – це данина животворній силі християнського вчення, суть ідеї єднання і духовного зцілення нашого народу. Пісні імпонують багатьом віруючим, котрі сприймають їхню ідею не лише розумом, а й серцем. Віряни єднаються під час співу. У той час їх серця сповнені духовної частки й милосердя. Пісні мають благодатний вплив на вчинки й характер багатьох людей. Ними живуть, до глибини душі проявляють милосердя до інших. А ще я виконую духовні пісні, тому що Бог неодноразово дарував мені життя. Назавжди запам’яталися слова відомого хірурга, професора Олександра Фединця, який врятував мене від смерті: «Я зробив за своє життя тисячі операцій, але перед кожною молився. Кожному хворому бажав видужати і стати на ноги». Серед його пацієнтів був і я. Господь почув його, і після важкої хвороби я знову почав радіти сонцю. Без віри в Господа все в житті втрачає сенс.
Духовні пісні формують не лише реалістичне,але й духовно-естетичне життя народу. І це повсякчас мене надихає,додає творчих сил.
– Пісня «Memento morі», на слова Василя Густі, музику до якої написав народний артист України Степан Гіга вже стала народною. Її часто передають по радіо.
– Народилася вона на світ із доброї ласки Петровичів. Мені припали до душі слова Василя Петровича Густі: «Коли я стану перед Богом, то запитає Бог мене, ти що в житті зробив в житті такого, що з плином часу не мине». Музику написав Степан Петрович Гіга. І виконую її я – теж Петрович. Отак на одному подиху народилася коронна пісня,яку я виконую майже на всіх концертних майданчиках. Під численні оплески присутніх її доводиться співати по кілька разів. А оплески глядачів – це найбільша повага і визнання таланту.
– У вашій долі ще був один Петрович…
– Так, Степан Петрович Галябарда. Це видатний поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України. Сьогодні важко уявити національний культурний простір без нього. Його пісні, до речі, теж на духовну тематику. Їх виконують відомі артисти Павло Зібров, Іво Бобул, Лілія Сандулесу… Я теж просто у захопленні від його пісень. Послухавши їх у моєму виконанні, радив не зупинятися на досягнутому. Радив на професійному рівні зайнятися співом. До речі, Назарій Яремчук теж давав мені дружні поради. Якби я тоді прислухався до них, можливо, наразі все було б не так…
– Іване Петровичу!Недавно я випадково дізнався,що ви свого часу один з перших лауреатів Всеукраїнського пісенного фестивалю ім.Михайла Машкіна в номінації «Авторська пісня».
– Я сповна горджуся цим. Михайло Машкін для мене – не просто поет і композитор, а й людина, яка чимало зробила для української культури. За сімнадцять років ансамбль пісні і танцю «Боржава» Довжанського деревообробного комбінату набув великої популярності не лише в області, а й далеко за її межами. А пісня «Верховино, мати моя» стала гімном Закарпаття. У 1960 році Михайлу Машкіну було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України.
На жаль, останніми роками про пісенний фестиваль почали забувати. А свого часу він був серед найбільш масових культурно-мистецьких заходів, які проводилися на Іршавщині. Він щорічно скликав понад 200 учасників з багатьох областей України, а також із-за кордону – Словаччини, Польщі, Угорщини. Позитивно відгукувалися про машкінський фестиваль народні артисти України Іван Попович, Степан Гіга, Марія Зубанич, Петро Матій, заслужена артистка України Надія Копча, заслужений діяч мистецтв України Петро Рак. Фестиваль тривав 2-3 дні. Це робилося для того, щоб його учасники мали змогу ближче ознайомитися із нашим благодатним краєм, його історичними та краєзнавчими пам’ятками. Фестиваль покликаний сприяти подальшому розвитку та популяризації народної та популярної пісні, виявленню нових авторів і виконавців, відродження та збереження національних співочих традицій України, увічнення пам’яті та мистецької спадщини невтомного збирача фольклору. Конкурсного дня проходило оцінювання номерів вокалістів, дуетів, тріо і квартетів. Гала-концерт проходив у неділю в м. Іршава. Учасники фестивалю везли додому масу позитивних емоцій.
– Ви співали на одній сцені із зірками української естради – Іваном Поповичем,Степаном Гігою, Миколою Гнатюком, Віктором Шпортьком, Раїсою Кириченко, Оксаною Білозір, Павлом Дворським, Миколою Свидюком…
– На одному з концертів народний артист України Василь Зінкевич був просто вражений моїм співом і у захопленні сказав, що бас-баритон – рідкість на українській естраді. Він у присутності іменитих виконавців назвав мене воістину народним співаком. Це, повірте, для мене була велика честь і визнання. Він порадив мені також продовжувати співати у такому ж дусі. Можливо, тепер я б теж досягнув якихось вершин в українській естраді. Однак доля склалася так, що я обрав інший життєвий шлях.
До речі, недавно мені довелося виступати у Празі перед нашими земляками – заробітчанами. Було серед них і чимало інших прихильників нашої української пісні – чехи, словаки, румуни, молдавани, росіяни…. І всі слухали, мов заворожені. Такі зустрічі надихають, спонукають до нових творчих вершин.
.. У пісенному саду Івана Козаря «розквітає» духовність. Його творчість додає нам сили і наснаги. Вона ще довго радуватиме прихильників його чарівного голосу, а ми пишатимемося талановитим земляком.

Розмову вів Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар