- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПОСТУПОК ЗОЛОТОГО ВІКУ

Сучасна історія освітянського життя Іршавщини не те, що небагата на подібні факти, їх просто майже немає. Педагогічний та учнівський колективи Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів перший дзвоник цього навчального року зустріли без директора. Випадок якщо не унікальний, то надзвичайно рідкісний.
Шість років тому, коли Марію Василівну Ледней «сватали» на цю посаду, вона погодилася на таку настійливу пропозицію керівництва відділу освіти райдержадміністрації і районної ради з однією умовою, що попрацює директором тільки рік. Проте відомо: нема нічого довшого, як тимчасове. Так вийшло і в даному випадку.
Марія Василівна проявила свій родинний характер. Її настійливість і твердість у відстоюванні своєї правоти та устремління у досягненні мети загальновідомі.
Ці риси їй притаманні ще з юності. Колись разом із подругою вона не поступила на навчання в Мукачівське педагогічне училище. Але бажання стати педагогом за два роки навчання у старших класах рідної школи не тільки не пропало, але навіть зміцніло. Вона вступає на навчання до Івано-Франківського педагогічного інституту.
– Ще до закінчення школи стояла перед вибором – поступати у Львівський торгово-економічний інститут чи все-таки стати педагогом, — згадує сьогодні Марія Василівна. – У родині були представники обох шанованих професій. Чомусь більш переконливим виявилися аргументи стрия – Івана Васильовича Батрина. Він тоді ще був рядовим педагогом, тільки згодом став «завучем» та директором школи у сусідній Броньці.
Молода дівчина, студентка, не могла й мріяти стати керівником школи. І не ставила перед собою таку мету. Була націлена тільки на те, щоб якнайкраще донести до дітей здобуті нею знання.
Про той період своєї педагогічної практики їй на пам’ять приходить ще й той випадок, коли отримала найвищу оцінку своїй роботі і утвердилася в думці, що зробила правильний вибір у житті. На один із перших її уроків у рідній школі прийшла тогочасна директорка школи Марія Іванівна Косик. У свідомості Марії Василівні закарбувалися її слова: «Ти будеш хорошою вчителькою».
Як і кожен талант, педагогічний теж вдосконалюється роками сумлінної праці. А ще добрими порадами наставників, колег, серйозним самоаналізом. Окрім згаданих уже наставників, чия фахова думка була завжди важливою для Марії Василівни, неодмінно слід звернутися до постаті академіка Василя Васильовича Німчука. Спілкування з цією геніальною особистістю залишило, безперечно, глибокий слід у її долі філолога. Його знання, досвід, глибина думок, ставлення до рідної мови, до її історичних витоків, місцевої батьківської говірки служили для неї еталоном. Години і навіть хвилини спілкування з Василем Васильовичем для неї як вчителя і вже як директора залишаються своєрідними відправними точками.
Хоча вже і сама Марія Василівна має своїх учнів, серед яких по-особливому тепло відгукується про Оксану Симканич і Марту Батьо.
Варто зазначити, що хоча Марія Василівна і не надто наголошує на тому факті, але донька Олеся Василівна теж обрала нелегку професію педагога. Тільки їй до вподоби стала інша спеціалізація – історія. І хоча в родині не аж так і хизуються її успіхами, та все ж не можна ніяк обійти те, що дипломна магістерська робота Олесі Василівни за рекомендацією вченої ради історичного факультету Ужгородського національного університету кілька років тому побачила світ як книга «Довге. Обряди, звичаї, традиції», яка отримала хороший відгук відомого професора-історика Михайла Петровича Тиводара.
Є чим гордитися і за сина Василя Васильовича, юриста за фахом.
Пам’ятаємо, що Марія Василівна, погоджуючись стати директором школи, чи не найскладнішої за організацією навчального процесу в районі, обумовлювала цей строк у один рік.
Всього ж вийшло у неї – шість. Перелічувати зроблене нею за цей час буде зайве, хіба слід згадати: коли їй стрий Іван Васильович Батрин радив стати педагогом, то не в останню чергу наголошував на тому, мовляв, для жінки на селі – то золота професія, кілька місяців канікул, у школі – лише пів дня. Життя, звичайно, не таке. Але при цьому Марія Василівна вважає, мовляв, вона повинна віддавати більше часу сім’ї, родині, а посада керівника такого навчального закладу, як Довжанська ЗОШ І-ІІІ ступенів, зводить його до критичного мінімуму.
Марія Василівна Ледней, залишивши посаду директора, зосталася вірна обраній у юності педагогічній ниві. Її поступок здивував чимало колег, які здебільшого не вірили у серйозність подібних намірів.

Михайло ІСАК.