Василь Васильович НАДОЖДІ
Втрати
У моїх батьків на весіллі грали музики, серед яких був циган Василь, про чию віртуозність скрипаля потім неодноразово згадували на сімейних гостинах, родинних застіллях і обов’язково – на весіллях. Мовляв, тепер на спині вже не зіграє ніхто. Чи не єдиному із родини представникові середнього покоління, мені випало таке щастя.
Довелося не тільки чути, але й бачити.
«Чардаш» Монті у його виконанні точно не був досконалим. Особливо для вуха музиканта-професіонала, але мелодія виконана Василем Васильовичем торкала ті струни слов’янської душі, які чомусь по-рідному для закарпатця відгукуються цьому талановитому мадярському композитору.
Пам’ятаєте «Пісню про везучого цигана» Василя Густія, який починається рядками:
«Гірко плаче, тяжко плаче Циганин –
Закрутили б, завертіли сльози млин.
Що ся стало? Що пропало? Ніби й лиха не було.
Чом так гірко, тяжко плаче Циганин?» а завершується куплетом:
«Не дивуйтеся, добрі люди, каже він.
Бо за щастям іде горе навздогін.
То ж, хай знають добре всюди,
Як біда у мене буде,
Засміється, зарегоче Циганин».
Не знаємо, що робили на похоронах Василя Васильовича його рідні та одноплемінники, але його душа радувалася. Ми згадуємо його неперевершену майстерність скрипаля разом із тими, хто із щедрою бізнесовою широтою душі втикав долари і гривні за струни на поріжок грифу його старої, як і він, скрипки.
А ще найщиріші його шанувальники чекали Василя Васиьовича із сімейним ансамблем колядувати на Різдво та на Старий Новий рік – на Василія – вдома, на роботі, у ресторані чи кафе, – бо тоді цілий рік буде в тебе серенча.
В останні роки Василь Васильович не мав уже тих сил і вправності, що колись. Але з ним віталися так само як і в роки вершини його слави.
Цими днями Василь Васильович Надожді взяв свою найвищу ноту — аж до сьомого неба.
Редакція «Нового життя» від імені всіх, чия душа залишится співзвучною скрипці неперевершеного Василя Васильовича НАДОЖДІ.