Не сумуй, коли в душі віють вітри,
Стежину снігом замітають,
Подивись яка краса навкруги,
Пташки так весело літають.
Від сну прокинулись гори,
Дзвенять скелі кам”яні
Сонячні промені немов нитки
шовкові,
Сріблом мережать береги.
Ваша краса вікова,
Манить мене в синю далину,
Метелик кружляє, на плечі сіда
Теплом зігріває душу мою.
Під небесами курличуть журавлі,
Із далеч їх голос чути,
В цій земній красі,
Мені хочеться в юність пірнути.
«Ти тільки радість
залиши мені»
У душі не маю я спокою,
Як той гірський потік,
Що день і ніч з красою
Біжить — не вертає у далекий світ.
Несе любов, несе красу
У далекі чужі світи,
А я йому тихенько шепну:
«Ти тільки радість залиши мені»
Схилилась над водою калина,
Радісно купає віття свої,
А я стою, немов юна дівчина,
І слухаю дзвінкі мелодії твої.
Ой ти срібна, чистая водиця,
Ніхто не знає, куди пливе,
А на небі зійшла рання зірниця,
Вона нам радості й добра принесе.
Марія ЗВОНАР,
с. Осій
У ПАМ’ЯТІ ТВІЙ ОБРАЗ…
У пам’яті твій образ милує,
Радість душевну дарує,
Зустріч з тобою в минулім
В уяві собою дарує.
У красі своїй незрівнянна,
У погляді ніжнім зачарована,
Щось особливе, життєве ти маєш,
Бо увагу до себе привертаєш.
Любимо мистецтво у нашім житті,
Що дає нам духовність і велич краси,
Любимо поезію і твої рядки,
По формі і змісту нам до душі.
Не кожному із нас дано талант,
Бо вважається це як Божий дар,
То ж працювати над ним потрібно
завжди,
Щоб в творчості сягнути вершин
висоти.
Юрій ЛОМАГА,
с. Брід
