- Нове життя - https://nz-ir.com -

КРАСУНЯ — З ДЕВІЗОМ ЦЕЗАРЯ У СЕРЦІ

Сучасника цим тепер аж ніяк не здивуєш. Навіть двох президентів України завзяті і просунуті поборники ґендерної рівності звинувачують у сексизмі, які похвалилися перед своїми зарубіжними колегами неперевершеною красою і чарівністю українських дівчат і жінок. В останні кілька років представниці нашого району активно беруть участь і здобувають корони у найрізноманітніших конкурсах краси і навіть найменші вже серйозно співпрацюють із модельними агентствами.
А як все це починалося на світанку нашої незалежності? Які перипетії долі піонерів, що долали такі заманливі і небезпечні вершини?
Роки не владні. Ця тривіальна фраза набуває свого первісного незаяложеного значення майже відразу після перших хвилин спілкування з Наталією Трикур. Темне довге волосся протяжними хвилями спадає не тільки на плечі, але й здається то зліва, то справа, ніби бавлячись, намагається затулити витягнуте, з незмінними правильними рисами обличчя. Жінка раз у раз, жваво ведучи діалог, музикальними тендітними пальцями рук відкидає пасма, відкриваючи співрозмовнику щирий погляд карих очей на смуглявому обличчі під трохи вигнутими доволі густими бровами. Майже непомітно піднятий кінчик носа може свідчити про жвавість характеру, а манера спілкування – про абсолютну незаангажованість, відсутність позування, хизування чарівними впродовж десятиліть фактично незмінними зовнішніми даними. Не знаю, чи змінилися за стільки років навіть її фізичні параметри.
Олівець часу своїм гострим стержнем, немов на рисунку Пікассо однією лінією окреслив плавний овал обличчя і вже потім аж ніяк не торкався свого творіння і не провів згодом на ньому жодної лінії.
Подібна детальна увага у журналістському матеріалі до зовнішніх даних героїні доволі таки рідкісний випадок. Але в цьому конкретному випадку такий хід, більш ніж доречний.
Наталка Трикур (Кливець) – учасниця першого конкурсу краси на теренах Срібної Землі, перша віце-міс Закарпаття.
Пані Наталія буквально променіє тими спогадами, вони їй імпонують, дають змогу зануритися у ту зовсім незнану перед тим атмосферу, що давала відчуття причетності до лав першопрохідців, відкривачів сфери, яка за кілька років до того вважалася чимось майже ворожим, притаманним лише «загниваючому» західному світу.
— Мені ледве виповнилося сімнадцять років, — вона занурює нас у далекий 1992-ий рік так легко, немов повертає голову на знайомий голос, що несподівано близько прозвучав за спиною. – Працювала у одному із ільницьких дитсадків, а ще – вже кілька років — танцювала у місцевому ансамблі «Шахтар». Тоді саме районний відділ культури проводив первісний відбір дівчат для конкурсу, тож його працівники звертали увагу саме на тих осіб, хто так або інакше потрапляв уже у фокус їх зору. Добре пам’ятаю, що нами опікувався Євген Косей.
Говорячи «нами», Наталія Дмитрівна згадує свою землячку Наталію Симканич.
До речі, землячки, а ще й тезки, до цих пір періодично підтримують дружні зв’язки: наша Наталія щиро і безпосередньо поділилася надзвичайно приємною подією, що сталася у Наталії Юзьв’як (Стиканич), — донька якої Валерія у складі команди кращих учениць Ірини Дерюгіної здобула недавно золоті медалі на чемпіонаті світу із художньої гімнастики в Румунії.
На мою канву запитань Наталія Трикур легко накладає різнокольорові нитки спогадів. Звичайно, деякі речі, деталі, які тоді здавалися другорядними, затягла завіса небуття, а от інші збереглися до дрібниць.
— Нас навчали правильно ходити на підборах, — далі проявляє узори на плівці пам’яті Наталія. – Зберегла до цих пір хороші почуття до тренера Мар’яни Михайлівни.
Далі чарівна жінка згадує, яку роль відіграли конкурси краси в її житті. У одній із розмов юна дівчина попередила тренера, що не зможе приїхати в Берегово на наступне заняття, пояснюючи причину, сказала, що здаватиме документи на вступ на навчання у Хустське медичне училище. Мар’яна Михайлівна запитала, ніби водночас запропонувала, а чому — не в Берегівське?! Так наша співрозмовниця зробила перший крок до теперішньої професії – медсестри кабінету функціональної діагностики.
Навчання і проживання в сусідньому райцентрі давало більше можливостей для самовдосконалення, а значить, і позитивні результати піднімали її статус. Якщо в Берегові конкурс краси мав регіональний характер, то вже згодом вона з декількома подругами успішно виступає у конкурсі Міс-Земплін у сусідній Словаччині, хоча й мали вони там статус запрошених.
Той, початковий етап цієї сфери шоу-бізнесу мав одну особливість, про яку, судячи із повідомлень ЗМІ, тепер уже ніхто й не згадує. Мова про чисті міжособистісні відносини. Так азарт змагальності був присутній і там і в той час, водночас, про так звані підстави, підступність не могло бути й мови. Як приклад, Наталка наводить той факт, що на одному із конкурсів перукарка учасниці зі Львова багатьом із них робила зачіски.
Абсолютно тепло відгукується про світлої пам’яті одного із організаторів конкурсу Міс-Глобус Юрія Гецка — генерального директора фірми «Віжибу». А ще – про Наталку Ворона, Нестора Шуфрича
Після переможного виступу на «Міс-Закарпаття 92» перед нашою землячкою відкривалися доволі хороші перспективи – поступило серйозне запрошення від організаторів конкурсу «Міс-Україна».
І Наталія Кливець … відмовилася. У неї змінилися пріоритети в житті, появилися нові захоплення. Із віце-міс Закарпаття… Наталія Кливець стала нареченою односельця Федора Трикура.
З тих пір Ріка Часу за чверть віку чимало чого віднесла у небуття. А у пані Наталії не те, що у словах, у тональності не відчувається ані октави жалю за ймовірно втраченою кар’єрою професійної красуні-моделі. Вона щиро гордиться успіхами двох дорослих синів – лікаря-інтерна-гінеколога Федора Федоровича і студента Вадима Федоровича. А всі разом – батьком Федором Федоровичем Трикуром. Гордяться і вдячні йому за підтримку із далекої Америки.
Наталія Трикур повсякчас випадає із стереотипів. Загально прийнято вважати за належне, коли писані красуні не переймаються буденними турботами, перекладаючи їх повністю на широкі чоловічі плечі. Наталія Трикур і на цьому життєвому подіумі поза конкурсом: вона успішно трудиться на кількох роботах, і варто серйозно задати собі питання: подібний труд тримає її в тонусі, чи така фізична форма дає їй можливість успішно справлятися з такими, без перебільшення – на чотирьох робочих місцях – фізичними і психологічними навантаженнями.
Наталія із беззаперечним задоволенням згадує публікацію, зі спільною фотографією, про них – трьох переможниць конкурсу, яка завершувалася цитатою девіза великого полководця Цезаря: «Прийшов. Побачив. Переміг!»

Михайло ІСАК