Версія для друку Версія для друку

Тобі ж хочеться чогось такого…

Ти рвала троянду на шматки
Люто, як голодних вовків зграя.
Від криків дзенькали шибки,
Словом ранила, як меч самурая.

Пелюстки квітки стиснула в долоні.
Так безпричинно на мене не злись!
Навіщо нам з тобою відчуття солоні?
Я ж роблю сюрпризи, як і колись.

Для чого підступний лід на душу?
Коли від жагучого погляду одного
Зовсім сонний спокій твій порушу.
Тобі ж хочеться чогось такого…

Ну, щоб любові гриміла гармата,
Доторки попелили прохолоду,
Поцілунок був за солодкого ката,
І ми знову почуттям співали оду.

Знаєш, зрілий ген весни візьме
Трепетом мудру осінь в полон.
І час розкаже битви тієї резюме,
Почуємо його піднесений тон.

Захмарні мрії чи фантазій зайда?
Погуляємо їх розкішним Едемом.
Може, ця рвана і зім’ята троянда
Стане для почуттів Віфлеємом…

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар