Версія для друку Версія для друку

Інфраструктурні проекти, етнографія — у долі архітектора

Гецко Василь Іванович народився 28 серпня 1955 р. в с.Кушниця. Архітектор. У вересні 1973р. вступив на архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту за спеціальністю «Архітектура», який закінчив у червні 1978 року, одержавши диплом архітектора.
З жовтня 1978 працював архітектором Закарпатської філії державного інституту проектування міст «Діпромісто» в м. Ужгород над архітектурою: житлових та громадських будинків в різних районах області, будинку культури в м. Іршава, дитячих установ в м.Ужгороді, с. Середнє, м. Рахові, шкіл в с. Поляна – Гута, с. Нересниця, с. Заріччя, адмінбудинків, будівель побутового призначення, генеральних планів житлових кварталів міст Берегова, Тячева, Сваляви, генпланів сіл Сільце- Заріччя Іршавського району .
Неодноразово брав участь в архітектурних конкурсах і був нагороджений дипломом першого ступеня республіканського конкурсу на кращий проект року за проект «Дитячого садка» у с. Середнє та грамотою Держбуду УРСР і правління НТТ за проект дитячого садка на 160 місць у с. Середнє Ужгородського району у 1988 р.
– Після закінчення архітектурного факультету Львівського політехнічного інституту Ви одержали направлення на роботу в Ужгород. Із яким ставленям до молодих спеціалістів доводилося мати справу у проектних інститутах?
– Я одержав направлення в Закарпатську філію «ДІПРОМІСТО» в м. Ужгороді.
Щоб не бути суб’єктивним то відповім словами мого знайомого директора центрального Київського «ДІПРОМІСТО» Ю.М. Білоконя, який привів приклад, що в них молодим і перспективним архітекторам, він з директорського фонду ще в 2000-у році пообіцяв щомісячно доплачувати до зарплати білше 1000грн., однак на минуло і три місяці, як більша половина таких подали заяви на звільнення.
Після цього директор зібрав старших працівників-ветеранів праці і заявив їм про неприпустимість утисків молодих. Доки ветерани зможуть самостійно своїми ногами підніматися на 3-й поверх, то пенсіонерів не звільняють з роботи.
Такі стосунки були у всіх проектних інститутах на теренах колишнього СРСР.
– Ви не шукали можливостей реалізувати себе на малій батьківщині, на Іршавщині?
– З жовтня 1978 року я працював архітектором Закарпатської філії державного інституту проектування міст «Діпромісто» в м. Ужгород.
Десь через рік сам перший секретар Іршавського райкому КПУ І.І. Галас запросив мене на прийом і запропонував мені посаду районного архітектора.
Однак я вже стояв на квартирному обліку в м. Ужгороді, в «ДІПРОМІСТО, тож попросив зразу квартиру в Іршаві.Пройшла пауза в кілька місяців, я подумав, що вони сумніваються в моїх професійних якостях. Насправді, Галас шукав варіант влаштувати мене спочатку в будівельну фірму, де би вже через 3-и місяці я б одержав квартиру. За піклування я йому вдячний, однак залишився в м. Ужгороді.
Не пройшло і року, як А.Й. Червінський, колишній перший секретар Іршавського райкому КПУ .- на той час уже секретар Ужгородського райкому КПУ, пропонував мені стати головним архітектором Ужгородського району. Але там з квартирами була проблема.
– Для яких районів Ви розробляли проектну документацію?
Я працював в проектній майстерні № 1«ДІПРОМІСТО», яку очолював наш земляк з Осою Юрій Васильович Черничко. Тож, логічно, що переважна більшість об’єктів : включаючи генплани населених пунктів, школи, поліклініки, лікарні, житлові будинки та інші об’єкти соціально – культурного будівництва Іршавщини виготовлялись в нашій майстерні. Крім того, наша майстерня розробляла проектну документацію для Тячівського, Міжгірського та ін. районів області. До кінця 80-х років 20-го ст.. портфель замовлень на виготовлення проектно-кошторисної документації( ПКД) в проектній майстерні № 1 був переповнений.
Не знаю, чи носили іршавчани корчаги з вином нашому начальству, однак ми в першу чергу бралися проектувати об’єкти з Іршавського району. Бо ж без проектно-кошторисної документації міністерства не могли виділяти кошти підприємствам Іршавщини для соціально – культурного будівництва, та і обласний і районний бюджет не могли включати їх в свої плани,якщо проєктно – кошторисна документація не надійшла до кінця третього кварталу поточного року.
Тож основні знакові об’єкти — це і генплан та об’єкти соцкультпобуту експериментально – показового села Білки, реконструкція центру Іршави. Ну і, звичайно, об’єкти, де я брав активну участь авторському колективі разом з архітектором Владиславом Ганзелом: це поліклініки в с. Білки та в.с.Ільниці, районний будинок культури м. Іршава; Генплан об’єднання сіл Сільце і Заріччя, школа в с. Заріччя та інші. Я працював архітектором Закарпатської філії державного інституту проектування міст «Діпромісто» в м. Ужгород над архітектурою : житлових та громадських будинків в різних районах області, дитячих установ в м.Ужгороді, с. Середнє, м. Рахові, шкіл в с. Поляна -Гута, с. Нересниця, с. Заріччя, адмінбудинків, будівель побутового призначення, генеральних планів житлових кварталів міст Берегова,Тячева, Сваляви та ін. Неодноразово брав участь в архітектурних конкурсах і був нагороджений дипломом першого ступеня республіканського конкурсу на кращий проект року за проект «Дитячого садка» у с. Середнє та грамотою Держбуду УРСР і правління НТТ за проект дитячого садка на 160 місць у с. Середнє Ужгородського району у 1988 р.
– Яким чином Вас запросили на роботу в Закарпатську ОДА?.
У 2003р керівником краю працював І.М. Різак. І податкова інспекція дуже часто поповнювала бюджет штрафами, притісняючи бізнес. Після чергового штрафу, щоб заспокоїтись я відкрив газету і прочитав, що в цей час іде пряма телефонна лінія з губернатором І.І Різаком. Тож я подзвонив, представився і сказав, що податкова інспекція незаконно поповнює бюджет штрафами. Тож я буду звертатися до ЗМІ.
Я не знав, що там за столом сиділо більше 10 чоловік, в т.ч. і представники ЗМІ, які мене слухали. Губернатор відповів мені
– Приходьте в понеділок на прийом і розберемось з вашим питанням.
На прийомі в розмові Іван Михайлович запитав мене про освіту. Я відповів, що я архітектор.
– Залиште свій номер телефону…
Наступного четверга, коли я був на будівництві, підбігає моя дружина Лариса і каже: «Тобі дзвонить губернатор».Взявши трубку, почув, що мені треба піти у відділ кадрів ОДА і заповнити бланки. Що я і зробив. Наступного дня мені повідомили, щоб у понеділок я прийшов в ОДА і очолив управління містобудування та архітектури. До речі, в цей час в Закарпатській ОДА вже очолювали окремі управління мої колеги – депутати, колишні голови профільних комітетів Ужгородської міськради. Вони дали про мене позитивну характеристику Івану Різаку
– Зустріч з якими людьми того періоду найбільше запала в душу?
– Ранньою весною 2004р., виконуючи вказівку Президента України Л.Д.Кучми , в м. Ужгороді розпочалася реконструкція залізничного вокзалу. Запропоновані картинки реконструкції залізничного вокзалу виконані в «Закарпатдіпромісто» , які показали Л.Д.Кучмі і опублікували в пресі, не відповідали ні технології, ні сумісності зі старим корпусом обласного залізничного вокзалу, однак до осені мали побудувати і відкрити оновлений вокзал.
Тож Георгій Кирпа, щоб не підвести президента, вирішив почати будівництво майже з «чистого аркуша». На першому зібранні представників залізничного транспорту, облдержадміністрації та ЗМІ на пероні старого вокзалу Г.Кирпа розказав нам, без жодної шпаргалки, як високий професіонал галузі про всі роботи і нові будівлі які мають бути здані в експлуатацію через півроку. Крім того, він заявив, що одночасно збудують і новий міст через залізничне полотно.
Вже на наступний день був виритий котлован під нову споруду. І бригади будівельників почали бетонувати фундаменти, працюючи у дві зміни.
І тут не забарилися з’явитися на будмайданчику представники архітектурно-будівельної інспекції Ужгородської міськради. І заборонили продовжувати будівництво, бо проект не зареєстрований. Тож на наступний день заступник голови ОДА Ю.Чомоляк викликав О. Шебу — головного архітектора м. Ужгорода і заявив, якщо ще хоч один раз зявиться інспекція на будмайданчику, то він може писати заяву на звільнення.
А ужгородський вокзал збудували, взявши за основу зведений Укрзалізницею в Лівії (Лівійська Джамахерія) залізничний вокзал, до якого проектанти з Івано–Франківської філії «Діпромісто», які вже давно співпрацювали з Укрзалізницею, прибудували башту – прообраз вежі Невицького замку, та черепичний дах, стіни оздобили під натуральну цеглу.
Я, як обласний архітектор, був присутній ще на трьох нарадах, де Г. Кирпа «підганяв» будівельників, які працювали вже в три зміни. Навіть заставив їх зняти вже встановлену на даху металочерепицю і замінити її італійською глазурованою черепицею. І вокзал був зданий вчасно. Крім вокзалу було знесено два бараки ,що стояли на вокзальній площі і надано їх жильцям близько 20 квартир.
Я тоді подумав: от би Україні такого розумного президента як Г. Кирпа, який любив не на словах, а на ділі наше Закарпаття.Та не судилося…
– Відомо, що ваші публікації мають громадський резонанс, і їх читають голови обласної держадміністрації?
– Не лише читав , але й давав розпорядження .
Серед моїх численних публікацій хочу виділити найбільш резонансні.
«Чи переросте ремесло в мистецтво»(про проблеми кузні « Гамора»)в с. Лисичово.
В результаті моїх публікацій в газеті «Новини Закарпаття» 05.09. 1991р № 170 стаття «Місто (Ужгород) в анфас і профіль: дещо про формування архітектурного обличчя Ужгорода» та інших. У них дано аналіз забудови міста (Ужгород) в чеський період, за індивідуальними проектами, і радянський період — за типовими проектами, що загрожує втраті художнього образу історичного міста, сесія Ужгородської міськради розглянула критичні зауваження і заборонила будівництво панельних будинків в м. Ужгороді ,а пізніше вони були заборонені у всіх містах області.
В газеті «Голос України» та журналі «Пам’ятники України» моя стаття у співавторстві з В. Ниткою «Модерн проти старовини» 3.02. 2011р., в якій зроблено аналіз забудови історичних центрів міст Закарпаття: Ужгорода, Мукачева, Берегова, Хуста показано архітектурні помилки забудови вищеназваних історичних міст.
В результаті чого з’явилося доручення за підсумками наради при голові державної адміністрації О.Ледиди від 17.03.2011р. з розгляду питання про охорону культурної спадщини, серед яких у пункті 3 йдеться: «Вивчити досвід та підготувати матеріали зі створення історико-архітектурних заповідників: у тому числі «Замкова гора – Ужгород» «Замки Закарпаття», «Деревяне сакральне зодчество Закарпаття» », п.4 Підготувати відповідні документи для розроблення історико – архітектурних опорних планів для визначення історичних ареалів населених місць області.
Учасник Міжнародної науково практичної конференції «Дерев’яне сакральне зодчество Українських Карпат; проблеми збереження, відтворення» Ужгород 2006р. Моя доповідь « Проблеми збереження культових споруд –пам’яток архітектури на Закарпатті в контексті збереження та регенерації історичних центрів міст», в якій загострено проблему охорону історичних міст.Даний аналіз стану та показані шляхи збереження історико-архітектурної спадщини.
На запрошення народного депутата і мецената Станіслава Аржевітіна виконував Реконструкцію іконостаса церкви Святого Духа (пам’ятки національного значення) в с. Колочава-Горб Міжгірського району. Автор вибору місця для розміщення музею «Верховинського села» в с. Колочаві.
– А що Ви проектували і досліджували для рідного села Кушниця?
– Спочатку, у 80-х роках 20ст. ще в Закарпатській філії «ДІПРОМІСТО» допомагав колегам з сектору планування сіл, що розробляли генплан с. Кушниця. Збирав вихідні дані, подавав ідеї розміщення музею села. Розробив кілька проектів індивідуальних житлових будинків(особняків).
У 2005р. розробив проект реконструкції – добудови старої Святотроїцької церкви. А пізніше — і нової кушницької церкви Різдва Пресвятої Богородиці:вибрали з ініціаторами і спонсором будівництва образ нової церкви, для якої разом з конструктором Ходанич О.М. виконав плани фундаментів.
Однак в зв’язку з певними тертями між двома громадами, я відмовився від закінчення проекту –по причині щоб мене не звинувачували в розколі громади.
Щоб врятувати для нащадків твори Кушницького осередку каменярств, довелося відкласти всі роботи і зайнятися дослідженнями ще не втрачених хрестів. В результаті чого написав монографію –дослідження:
«Кам’яні хрести виготовлялись в с. Кушниця», яка готується до публікації.
Мною записані майже 50 легенд і переказів про с. Кушниця та за зібраний матеріал книги про історію с. Кушниця.

Розмовляв Михайло ІСАК

P.S. Наступного року Василю Івановичу Гецку виповниться 65 літ. Редакція сподівається, що у ювілейний рік одного із провідних архітекторів Закарпаття ми подамо читачеві «Нового життя» більш розлоге інтерв’ю або нарис про цю неординарну особистість, нашого земляка.

Ваш отзыв

Ваш коментар