Завжди приємно зустрітися з такими людьми, як Віктор Сочка з Ільниці. Хоча тривалий час вже працює в Чехії, однак будучи вдома, обов’яково навідається в редакцію газети “Нове життя”. А ми, журналісти, звісно не упускаємо шанс, щоб поговорити,поцікавитися теперішнім життям – буттям відомого футболіста,що нового сталося в його житті?
– Так склалася доля, що ми, українці, змушені заробляти на хліб насущний не в себе вдома, а за кордоном, — розповідає Віктор Федорович. — Приїхав у Прагу після завершення футбольної кар”єри. Думав, уже все. Та коли одного разу побачив, як тренуються чеські футболісти, закортіло й самому вийти на поле. Слово за словом і ми розговорилися. Я зізнався, що спорт дуже люблю, ще не так давно виступав за відомі українські клуби. Зокрема, за команду майстрів обласного центру “Закарпаття”. Побачивши, як я працюю з м”ячем,запросили до себе в команду. Так я потрапив у чеський клуб “Сокол”Драхков. Незважаючи на мовний бор”єр, я одразу знайшов із футболістами спільну мову. Виступав за відомий клуб більше року. Там уперше в житті відчув, що таке професійний футбол.
– Пане Вікторе! Кілька слів про себе. Де і коли ви народилися, із якого віку почали займатися спортом. Адже то були часи, коли юнаки не ухилялися від служби в армії, а дружили зі спортом. Тоді мало в кого був телевізор, відео, а про мобільний телефон чи комп”ютер годі було й думати. То ж…
– Буквально днями мені виповнилося п’ятдесят “п”ять!
– Що ж, вітаю!
– Спасибі! А народився я 7 серпня 1964 року в с.Ільниця.Закінчив Ільницьку середню школу. Із четвертого класу почав займатися футболом в Іршавській дитячій юнацькій спортивній школі. Першим моїм тренером був Андрій Євгенович Уйгелі, якого вважали само кращим дитячим тренером не лише на Іршавщині, а й області. Саме завдяки йому я вперше повірив у себе, почав совна віддавати себе улюбленому виду спорту. Футболом я просто насолоджувався,однак відчував, що потрібно постійно працювати над собою, удосконалювати свою професійну майстерність. Десь по-доброму заздрив своєму земляку Івану Улинцю, який вже тоді виступав за ужгородську “Говерлу”, іноді подумки й сам мріяв грати за цей клуб. Як одного з кращих гравців своєї вікової групи, уже в сьомому класі мене було включено до складу збірної ДЮСШ. Неймовірну радість відчував на серці,коли мене,дев”ятикласника,запросили виступати за команду дорослих “Металіст” Ільниця.Саме в цей час футбол набуває в нашому селі особливого підйому. Директором Ільницького дослідного заводу МЗУ був Іван Юрійович Трикур. В 1965 році команду включили в розиграш першості району.Того ж року ми стали чемпіонами району і здобули право на перехідні ігри. Зустрічалися з “Солерудником” Солотвино та “Колосом” Підвиноградово”. Вигравши перехідні ігри, “Металіст” в 1966 році було включено в розиграш першості області другої ліги. Багатьох футболістів працевлаштували на дослідному заводі. Мені приємно було виступати разом із уже відомими футболістами Семеном Скралем, Федором Марковцієм, Михайлом Совтаном, Василем Вежделом, Мироном Коровським, Василем Ганчічем, Василем Петрище, Михайлом Корпошом. Запам”яталося й те, що в другому колі до команди було запрошено гравця з Кушниці Михайла Гецку, який майже кожної гри забивав голи. А вже 1970 – 1972 р.р. команда брала участь у першості області. Разом з нами виступав у вищій лізі і ільницький “Шахтар”. То був зоряний час для ільницьких футболістів. Кращих гравців почали запрошувати в команди майстрів. Дали про себе знати, крім Івана Улинця, Михайло Ловска, Сергій Гецко, Іван Глевка, Володимир Савко, Віктор Пасулько…Вони спочатку виступали за “Закарпаття” Ужгород, а звідти як перспективних гравців запрошували в різні команди країни. Приємно, що мої земляки Віктор Пасулько та Іван Гецко були включені в основний склад збірної команди колишнього Радянського Союзу. А Іван Гецко навіть виступав за збірну України і забив першого гола в історії самостійної України.Нагадаю, що гра проходила зі збірною Угорщини.
– Вам теж усміхнулася фортуна: із ільницького “Металіста” вас запросили виступати за районну команду “Металіст” Іршава.
– Мені дуже хотілося виступати за улюблену команду, адже часто доводилося побувати в Іршаві і спостерігати за грою футболістів вищого класу. Та довго там не задержався: не пройшло багато часу, як тренери “Закарпаття” Ужгород мене запросили в команду майстрів обласного центру. Як тепер пригадую, – то було далекого 1982 року. У той час у команді виступав і мій земляк Михайло Ловска з Ільниці. До речі, він більше десяти футбольних сезонів був ключовим гравцем та капітаном ужгородської команди, значився у символічному списку кращих 22 гравців України серед команд другої ліги.
Навесні 1993 року був призваний до лав Радянської Армії. Службу проходив в м. Львів, грав за дублюючий склад СКА “Карпати” Львів.Після армійської служби повернувся на рідну Іршавщину і був одним із основних гравців у команді “Бужора” Іршава. В 1995 році футбольна команда стала чемпіоном Закарпаття. А в 1998 році мене запрошують виступати за команду “Нива” Бережани, яка брала участь в чемпіонаті України серед колективів фізкультури.
– Свого часу ви виступали також за команду “Аваль” Довге…
– Був і такий епізод в моїй біографії. За який би клуб не виступав, завжди грав із повною віддачею сил і енергії. Серцем відчував, що на мене сподіваються уболівальники, прагнуть лише перемоги їх улюбленого клубу. Однак де б я не грав, на мене завжди охоче чекали в команді у місті над Іршавою. Я і дотепер не проти вийти на поле і пограти з своїми друзями – ветеранами, щоб досхочу насолодитися улюбленим видом спорту. Відомий в минулому спортсмен, а також спортивний організатор і активіст Андрій Савко казав, що футбол – це та гра, яка приваблює до себе молодь, формує почуття патріотизму, гідності за свій колектив – команду. Тут завжди повинні бути присутні самодисципліна і самовіддача.У футболі треба поважати як гравців,так і арбітрів,тренерів і глядачів.Той хто в дитинстві займався цим видом спорту,зберіг любов до нього на все життя.
…Віктор Сочка поспішав. Ми не встигли навіть випити по філіжанці кави.На автостанції на нього чекав “Регабус” Іршава – Прага”.
До зустрічі в Іршаві!
Розмову записав
Василь ШКІРЯ
