- Нове життя - https://nz-ir.com -

СИЛА ДУХОВНОЇ ОСОБИ

У ці святкові для країни дні варто згадати і доволі короткочасний період, що передував нашій державній свободі. Чомусь традиційно прийнято вважати. А відтак і пошановувати у такі річниці тих осіб, що належать до вузького чи широкого кола громадсько-політичних активістів. Не без того, що знаходяться й такі, хто незаслужено приписує собі активну участь у тих процесах. Подібні завжди були, є і будуть. Сутність людська не зміняюється від Адама і Єви, або вірніше буде сказати, від їх перших нащадків.
Минуло кілька десятиліть, і вже із числа тих, хто в дні ГеКаЧеПістського путчу, можливо, й доволі серйозно переживав за свою долю, дехто готувався до підпільного опору, багатьох немає. По-різному могли скластися долі людські.
Зовсім недавно журналістські шляхи звели мене із ювіляром, який вразив несподіваним фактом своєї біографії. Мова про настоятеля лисичівського Свято-Михайлівського православного храму отця Михаїла, який цього місяця відзначив своє шістдесятиріччя.
На перший погляд доля цього священика майже нічим не виділяється з-поміж інших духівників нашого району. Виріс у звичайній сільській родині у селі Керецькі сусіднього Свалявського району. Сім’я від своїх односільчан відрізнялася хіба що більшою щирістю у вірі. Тож і син вибрав нелегкий шлях служінню Богу.
Після обов’язкової на той час армійської служби поступає на навчання в Одеську духовну семінарію, закінчивши яку успішно навчається в академії у Троїце-Сергієвському Посаді. Рукоположив Михайла Бучмея в духовний сан єпископ Дамаскін.
Першою його парафією стало невелике село Пістрялово в Мукачівському районі. В другій половині 1980-их років цей невеликий населений пункт на Закарпатті став символом громадянського спротиву в радянській Україні. Стрічки новин світових агентств теж неодноразово згадували його у своїх хроніках. Спочатку сільські жителі, мешканці Мукачева, а згодом і цілої Срібної Землі піднялися проти будівництва мілітарного монстра – Пістрялівської радіо-локаційної станції. Одним із неформальних лідерів руху опору був настоятель місцевого православного храму отець Михаїл (Бучмей). Беручи участь в протестних акціях, довелося і потерпати від рукоприкладства правоохоронців. Хоча сила компартійної системи і спадала стрімко до обрію, але й не рахуватися з нею ще не можна було. Викликали молодого священика і на «профілактичні» бесіди, і погрожували, та на його завзяття це аж ніяк не впливало. Отож, його вирішили через єпархіальне управління перемістити в інший приход.
Цей своєрідний вклад у основу нашої незалежності у багатьох із пам’яті вже і стерся, а молоде покоління, народжене в суверенній Україн,і можливо, і не знає про ті буремні сторінки нашої новітньої передісторії. Водночас ми мусимо берегти імена тих, нехай і скромних, але від того ще більше заслужених перед нашою історією постатей, незалежно від соціального стану…
Таким чином, отець Михаїл опинився в сусідньому із рідним селом Лисичові. Його діяльна натура і тут не знайшла спокійної гавані. Незабаром священицька енергія в унісон із запитами громади була спрямована на будівництво нового світлого просторого храму. Зусилля настоятеля і прихожан успішно матеріалізувалися у величній споруді, а сила духовної особи прагне інших об’єктів, тож до наступного храмового свята архістратига Михаїла у церковному дворі з Божою поміччю у співслужінні вже із рідним сином священиком о. Михайлом освятять каплицю із джерелом.

Михайло ІСАК