Як ми вже писали в одному з попередніх номерів, за ініціативи головного редактора районної газети «Нове життя» Михайла Ісака започатковано серію статей про рекордсменів Іршавщини. Вже було опубліковано матеріал про Марію Вовканич з Іршави, котра у домашніх умовах виростила великі лимони. Черговим рекордсменом став голова районної організації Товариства добровольців і учасників війни Закарпаття Василь Рацин з Греблі, котрий днями відзначив 95 років і є найстаршим керівником громадської організації. З цього приводу його привітав головний редактор газети Михайло Ісак та вручив ювіляру диплом Книги рекордів «Нового життя».
Василь Рацин при потребі сідає за кермо свого автомобіля, допомагає дружині по домогосподарству. Може залюбки приготувати обід або вечерю. Щодо їжі, то він ніколи ні від чого не відмовлявся. Навіть чарочку не проти перехилити.
На минулому тижні, 8 серпня, до Василя Васильовича завітали керівник апарату райдержадміністрації Олег Козенюк і голова районної організації ветеранів України Петро Король, щоб привітати його з 95-річчям. Вони вручили йому квіти, почесні грамоти і грошові винагороди.
На видному місці у вітальні Василя Васильовича побачили різних років фотографії, почесні грамоти, дипломи. На лацкані піджака – орден Вітчизняної війни першого ступеня та медалі “За відвагу” та “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 -1945 рр.” та ін. Як вияснилося у розмові, найближчим часом мріє відкрити сімейний музей. Для цього й збирає матеріали, аби поповнити кімнату архівними матеріалами. Уже накопичилося чимало рідкісних експонатів.
Цікаво було дізнатися й про те, що разом із дружиною Євгенією Михайлівною в любові і дружбі живуть уже сімдесят третій рік. Вона родом із Ільниці. Запримітив її тоді, коли прийшла у Греблю до родичів у гості. Друга зустріч відбулася у Ком”ятах на святу неділю. А вже через півроку зіграли весілля. Із Божою поміччю разом виростили і виховали трьох дітей – сина Василя і дочок Євгенію і Ольгу. Вже мають, слава Богу, вісім внуків і шістнадцять правнуків.
– Секрет спільного життя простий, — усміхається Василь Васильович. — Треба любитися, поважати одне одного і завжди йти на поступки. Більше терпіння, довіри та гарного почуття.
В.В.Рацин народився 8 серпня 1924 року в селі Гребля. Після закінчення народної школи продовжив навчання в Іршавській горожанській школі. Березневі події 1939 року, коли наш край окупували угорські поневолювачі, життя юнака змінилося – навчання було перервано. Продовжив займатися в школі тільки з 1 вересня – вдалося закінчити два курси.
У 1941 -1944 роках працював на склозаводі в м.Шойовсентпетер, що в Угорщині. Після визволення Закарпаття Червоною армією добровільно пішов на фронт.
Бойовий шлях пролягав від міста Мішкольц з Угорщини в напрямку Кошице, — розповідає Василь Васильович. — Перше бойове хрещення одержали під Кошицями. Після важкого кровопролитного бою місто було взято.
Далі визволяли Катовіце, Вадовіце, Рибнік. Штурмом брали концтабір в м.Освенцім. Запеклі бої точилися на річці Одер. Прорвавши оборону, наші війська зайняли м.Ратибор. В одному наступальному бою Василь Рацин був поранений і евакуйований до госпіталю у Вельськ (Польща). Після певний час проходив реабілітацію в оздоровчій роті. Коли видужав, знову попросився на фронт. Та на передовій не довго довелося воювати з ненависним ворогом – дала про себе знати рана, і він потрапив знову в госпіталь – на цей раз в м.Кросно в Польщі. Демобілізувався 29 травня 1945 року.
Після звільнення в запас працював на лісопильному заводі у м.Іршаві. Потім трудовлаштувався на Іршавській меблевій фабриці, з якої був відправлений на навчання в м.Надвірна Івано – Франківської області. Тут одержав кваліфікацію майстра з деревообробки.
Із 1959 по 1965 роки працював помічником майстра цеху з виготовлення нової моделі стільців.
– Робота була цікава, — розповідає тепер Василь Васильович. — Ми постійно вдосконалювали виробництво. І попит на нашу продукцію повсякчас зростав. То був час, коли відкривалися нові навчальні заклади, медичні установи, будинки культури та бібліотеки, магазини. Потрібні були нові ліжка,столи,стільці, стелажі, полиці. До нас зверталися також керівники держустанов із-за меж області. Наша продукція була затребувана. І тоді на підприємстві трудилося понад 800 чоловік. Ми працювали у дві зміни.
Після перекваліфікації В.В.Рацин працював на посаді старшого інспектора Іршавського райсоцзабезу, звідки як інвалід ІІ групи, пішов на пільгову пенсію. На запрошення директора Греблянської школи, будучи пенсіонером, працював протягом шістнадцяти років заступником директора з господарських питань.
З грудня 2010 року Василя Васильовича було обрано головою правління Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни. Він замінив на цьому відповідальному посту колишнього редактора районної газети “Нове життя” Василя Звонаря.
– Роботи було чимало, — продовжує розповідь Василь Васильович. –Пріоритетним напрямом у діяльності був соціально – правовий захист інвалідів та учасників війни, учасників бойових дій та їх сімей. У своїй діяльності Товариство завжди спирається на підтримку і допомогу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Василь Васильович постійно бере участь у святкуванні Дня пам’яті та примирення, Дня Перемоги і Дня партизанської слави в селі Чорний Потік. На жаль, все менше і менше залишається тих, хто наближав довгожданний День Перемоги. Здебільшого в урочистостях вже беруть участь їх діти, внуки і правнуки.
Дай, Боже, прожити Вам, Василю Васильовичу, до ста красних літ. Міцного Вам здоров’я, щастя і добра на многії і благії літа!
Василь ШКІРЯ
