Версія для друку Версія для друку

З Богом та добрими людьми

Мені так хотілося піти провідати дорогих моєму серцю людей: Семена Степановича та Ганну Василівну Мудранинців з Ільниці, в яких на початку цього літа сталася велика пожежа.
І ось ми разом з громадською активісткою М.І. Чубирко вранішнім часом підходимо до їхнього будинку, що потопає у красивому саду. Семен Степанович саме порався в городі і не сподівався на таких ранніх гостей. Як говорить сам господар, сад і город – його хобі.
Ми попросили подивитися всередині погорілий будинок. В горлі стисло від побаченого…
– Слава Богу, що ми живі зосталися, і вже є новий дах над головою, – каже Семен Степанович. А тоді…
Це було саме 21 січня, о пів на п’яту ранку. Вогонь побачили сусіди і позбігалися. Господар схопився і не відразу зрозумів, що сталося: дим, вогонь, стеля сиплеться. Хоч сам обгорів, але щосили схопив дружину, яка вже задихалася, і ледве витяг надвір. На той час і дочки із зятем вдома не було. А тоді якраз випав великий сніг і «пожежна» та «швидка» не могли добратися близько. То було страшне видовище, коли вогонь пожирав усе. Все всередині вигоріло, а бляха на покрівлі скручувалася, як папір. Та все ж силами вогнеборців пожежу ліквідували, а потерпілих – доставлено у лікарню.
Цікавий факт наводить Семен Степанович. «Кума із Почаєва подарувала їм ікону Почаївської Божої Матері. Рамка обгоріла, скло тріснуло, а от самого лику вогонь ані трохи не торкнувся». Також не згоріла і корзина, в якій на Великдень несли освячувати паску. Зриме чудо. Дивні діла Твої, Господи!
Зі сльозами в очах старше подружжя розповідає про ту драму і щиро вдячні Богу й усім добрим людям, котрі відгукнулися на їх біду. Хай Бог сторицею віддасть їм!
Повністю відремонтувати погорілий будинок взявся майстер, недалекий сусід І.І. Попович. Дах уже готовий.
Дасть Бог, усе буде, аби тільки здоров’я не підводило. Як мовить господар, це вже втретє дивився смерті у вічі, але Господь милостивий врятував обох. Обоє вже з дружиною в літах (78 і 67 років), без інсуліну й дня не можуть. Та ще в Ганни Василівни дуже хворі ноги, слабкий зір. І обоє вже перенесли складні операції.
Свого часу Семен Степанович був у числі перших працівників на Ільницькому заводі МЗУ, під табелем №9. Довго трудився у першому цеху змінним майстром. Він всіх однаково поважав, і його любили. Цілих 17 літ заводу віддав, а 17 років – шахті «Ільницька». Прекрасним спеціалістом був усюди (має два дипломи).
Ганна Василівна теж протрудилася на заводі 26 років, а ще 12 років була секретарем Ільницької сільської ради. Чуйна, доброзичлива, скромна у всьому.
Син Мудранинців – Євген давненько в Чехії проживає, оженився там. Дочка Мирослава з чоловіком про батьків піклуються. Останній поїхав на заробітки у Словаччину, бо потрібні значні кошти на відновлення будинку. А їх син Володимир (онук Мудранинців) навчається у Київській національній поліцейській академії, закінчивши попередньо військовий ліцей у Мукачеві. Вчиться якнайкраще, хотів би працювати десь поближче до батьківського дому.
Ще деякий час ми спілкувалися з цією надзвичайно хорошою родиною, в якій взаємоповага на першому місці. А тут і кішка Маркіза забігла у стареньку хату під берегом, в якій зараз мешкає сім’я. Підійшла, підняла передні лапки і так лагідно ними махає, що аж млосно стало від цього. Улюблениця їхня.
– Так вона їсти просить, – мовлять господарі.
– Кілька днів тому, – розповідає Семен Степанович – сюди примчали ряд машин, просячи місце для стоянки, бо далі не можуть їхати (а мали потрапити на Смерековий камінь). Їх було 44 чоловік з Білорусі, очолювані гідом з Іршавщини. Припаркували усіх під винницею та біля воріт. Поверталися ввечері втомлені, але задоволені, з пляшками води. Кажемо: «Ви звідти воду несете, а в нас у крані таж сама». Дуже здивувалися. Як і гронам винограду, що звисають донизу. Показав їм, як потрібно восени обрізати, аби рясно плодоносили. У них, мовляв, де-не-де по грону.
Туристи залишили вдячність і взяли з собою часточку тепла й доброти з Ільниці.
… П’ятдесят років живуть разом Семен Степанович і Ганна Василівна Мудранинці. Всі труднощі й радощі ділять пополам. А що нажили за півстоліття, все згоріло. Але подружжя не втрачає надію на Божу милість і на поміч добрих людей.
Ганна Ляшко,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар