Версія для друку Версія для друку

Роман Васаган своє життя присвятив телефонізації і радіофікації району

Майже щосуботи зустрічаю у поштовому відділенні м. Іршава колишнього начальника Іршавського районного вузла зв’язку Романа Івановича Васагана. Чемно привітається, запитає як настрій, поцікавиться, що нового. Він – один із тих наших постійних читачів, який не чекає вдома на листоношу, а сам забирає із поштового відділення новинку, бо хоче в числі перших дізнатися, про що вона пише на своїх шпальтах, які проблеми висвітлює.Свого часу, перебуваючи в кріслі керівника, за рахунок фірми кожному пенсіонеру – колишньому працівнику вузла зв’язку виписував новинку, за що йому люди були дуже вдячні.Напевне, мало хто відає про нього із молодих спеціалістів, однак старше покоління добре знає його. Саме на його долю випало встановлювати нову телефонну станцію на 2 тисячі номерів.
– Мобілок тоді не було, – розповідає Роман Іванович. – А нашого цвіту – по всьому світу. Для того, щоб передзвонити в Київ, Харків чи Львів, доводилося долати дорогу в райцентр. Часто такі розмови відбувалися вранці або пізно ввечері, а попробуй у таку пору добратися з Сухої, Лисичова, Імстичова чи Доробратова до Іршави. Саме тоді ми й встановили чи не першими в області автоматизований зв’язок – через «вісімку» можна було додзвонитися в будь-який куток світу. А наші люди вже тоді працювали й за кордоном. Особливо багато їх працювало в Чехії, Польщі, Італії, Іспанії, навіть добралися тоді вже до США та Канади.
90 роки минулого століття для Романа Івановича запам’яталися тим, що коли його назначили головним інженером Іршавського районного вузла зв’язку, ситуація була незавидна. Кабелі, проведені до населених пунктів, були застарілі, часто обривалися, доводилося їхати на виклики у найвіддаленіші куточки району. А це було досить накладно. І тоді Роман Іванович приймає сміливе рішення – створити ремонтні бригади. Його новаторство підтримав начальник Іршавського районного вузла зв’язку Іван Грицакович.До роботи залучилися інженери Василь Лупак та Петро Бильо. Було створено чотири ремонтні бригади, які навіть у вихідні поспішали зарадити справі у будь-якому куточку району. Одразу поменшало скарг на роботу зв’язківців. Діяльність відділення зв’язку пожвавилася, набагато збільшилася кількість бажаючих людей мати свій стаціонарний телефон. Тепер уже іршавський обиватель міг користуватися телефоном, як і будь-який житель цивілізованої Європи. А це вже був неабиякий успіх. Про іршавчан заговорили на районних та обласних нарадах, Романа Івановича почали ставити за приклад. Його неодноразово нагороджували почесними грамотами і дипломами, ставили за приклад в колективі.
Доля Романа Івановича віддзеркалює ті часи, коли життя людей докорінно почало змінюватися. Тепер йому вже за сімдесят вісім.Народився він у місті Сколе Львівської області, у звичайній робітничій сім’ї. Після закінчення середньої школи пішов працювати, бо батьки жили бідно, потрібно було самому вчитися заробляти на хліб. Саме в цей час починали проводитися телефонізація і радіофікація населених пунктів. Така новизна припала йому до душі, і він вступив у Львівський технікум електрозв’язку. Там вивчав телевізійну техніку і радіолінійний зв’язок. У 1971 році вступив у Львівський політехнічний інститут на спеціальність радіотехніка.
Р. Васаган дванадцять років працював головним інженером Іршавського районного вузла зв’язку, а з 1994 року став начальником.Мало хто із теперішньої молоді знає, що в районі було своє проводове радіо, яке в народі називали просто «Галею». Вели передачу працівники районної газети «Нове життя», а за технічний стан обладнання і трансляцію відповідали працівники вузла Василь Овсак, Василь Калинич, Олеся Симканич. Майже щоразу був присутній під час запису передачі Роман Іванович.Він планував роботу так, щоб передачі виходили вчасно, на високому професійному рівні.
Приємно згадати і те, що, крім новин, районне радіо регулярно передавало пісні на замовлення слухачів. Жителі району охоче зверталися до редакції, щоб привітати своїх знайомих і рідних з ювілеєм. Тепер вже і районного радіо у нас немає. Пов’язане це з тим, що нині в межах Українського радіо чотири канали – Перший канал, канал «Промінь», Українське радіо «Культура і «Всесвітня служба «Радіомовлення України».
– Добре, що хоч районна газета «Нове життя» залишилась, – резюмує Роман Іванович. – Тільки друкувати її доводиться за межами області.
Із болем у серці Роман Іванович згадує 90-ті роки минулого століття. За надані послуги багатьом підприємствам довелося розраховуватися бартером. Із заводу продтоварів брали консервну продукцію, із абразивного – круги, із райспоживспілки – продукти харчування…Тепер, на його думку, ситуація не з кращих. Його непокоїть те, що зв’язок опинився у руках бізнесменів. А подивіться, в якому стані дороги.Занепали промислові підприємства, люди змушені покидати рідні домівки і працювати за кордоном. Щодо мобільного зв’язку, то у Романа Івановича свій погляд на вирішення проблеми. У США дотепер стаціонарний зв’язок. Що це дає? Багато.Має бути державна програма розвитку електрозв’язку.
Тепер лінійно-станційну дільницю №3 м. Іршава Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» очолює Любомир Рендзей. Він прдовжує справу Романа Івановича.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар