- Нове життя - https://nz-ir.com -

«Кожен сам по собі» і «хто як уміє»

Усім відомо, що одному мало чого досягнути можна, а вже удвох-утрьох – інша справа. А якщо береться ціла громада, то й зовсім легше. У бджолярстві ж і порадитися треба та й досвіду запозичити слід.
Однак поки що в багатьох селах району немає таких об’єднань, та й районне товариство бджолярів нічого не робить в цьому питанні. А бджільництво – то важлива галузь сільського господарства. Думаю, що пасічникам в кожному селі треба вирішувати всі питання утримання пасік разом. Так буде краще і для самих пасічників, і для керівників села, району, держави. В бджільництві на теперішній час склалася критична ситуація.
Справа в тім, що впродовж останніх років в бджолярській галузі України почав створюватися і ускладнюватися ряд проблем. Мед практично перестав реалізовуватись як на ринках, так і в магазинах. Отже, мед в Україні нібито став нікому не потрібний. В умовах капіталізму та ще при безробітті жодна галузь працювати на склад не може. От і реалізовують бджолярі свою продукцію як можуть і де можуть.
Є об’єктивні і суб’єктивні причини поганого збуту бджолопродуктів. Передусім це безробіття в Україні. Всі економлять на чому тільки можуть, в тому числі і на купівлі меду.
Наше населення стало гірше жити – це факт, але ж не настільки, щоб було неспроможне спожити бодай 1 літр меду за рік.
Аналізуючи це все, дійшов сумного висновку: у нас немає не тільки державної підтримки бджільництва, як галузі економіки, але тієї є державної політики щодо заохочення населення до споживання продуктів бджільництва задля збереження і зміцнення нації. Від старих до малих усі мали б знати про властивості меду підтримувати здоров’я людини. Кому який мед підходить, як часто можна медом ласувати, коли робити перерви, їх тривалість. Це безумовно, сприяло б поліпшенню здоров’я українців, особливо, кращої їх частини – дітей.
Але… але…
Для цього не потрібні мільярдні закордонні інвестиції, а банальне наведення порядку у цій галузі. Державна підтримка пасічників, національна програма споживання продукції бджільництва у школах, лікарнях і оздоровницях, категорична заборона використання хімії у сільському господарстві. А ще вкрай потрібний науково-дослідний інститут меду та бджолопродукції. Він мав би розробляти норми споживання бджолопродукції практично кожній людині, відповідно до віку та конкретної ситуації зі станом здоров’я. Тобто, кожен українець має знати, що споживати, скільки, як. Бо класична формула: «Один грам меду на кілограм ваги пацієнта» викликає великий сумнів. А коли інституту ще немає, радив би усім споживати бджолопродукцію не як харч, а як профілактичний засіб від можливих хвороб. Наприклад, звичайна родина, у якій двоє малих і двоє батьків, має за місяць спожити принаймні, півлітра меду. Найкраще його споживати вранці перед їжею та ввечері – перед сном. Чайну ложечку малими частинками під язик до повного розсмоктування, адже відомо, що шлунковий сік руйнує багато корисних речовин. Таке вживання підвищить імунітет, додасть сил та енергії. Та й коштує така апітерапія не дуже дорого – якихось 70-90 гривень. Враховуючи, скільки люди сьогодні використовують на харчовий непотріб, який до всього ще й здоров’я забирає, – сума невелика. Адже, здоров’я людини – це її найбільший капітал.
До заохочення населення споживати бджолопродукти має долучитися як офіційна, так і народна медицина, як це робиться у розвинених країнах світу. Тоді серед українців різко поменшає заплаканих із мокрими носами. Тут видно, в деякій мірі винні і ми самі. Ще недостатньо ведемо пропагандистську і роз’яснювальну роботу серед населення. Районне «Товариство пасічників та любителів меду» випустило підготовлену мною брошуру в2007 році «Бджоли лікують», декілька агіток от і все. За умов економічного спаду, коли нам, бджолярам, довелося на продовольчому ринку конкурувати з іншими продуктами, цього стало недостатньо. На фоні бездіяльності районного товариства почала з’являтись антиреклама меду на кшталт такої: «Чому мед шкідливий?». А хіба хто не чув з екранів телевізорів таке: «Раніше від кашлю був мед, а тепер Флавомед». До речі, «Флавомед» – це українська назва синтетичного препарату німецького походження. І немає кому сказати у нас у відповідь: «на фіга нам Флавомед, якщо був і буде мед».
Всі пасічники говорять, що продукцію бджільництва важко реалізувати. Це, звичайно, прикро. А чи ставили ми перед собою запитання, чому так відбувається? Підіть на ринок, немає значення де – в Іршаві, Довгому, Сільці, Ільниці, Білках чи Мукачеві, там тільки чуєш, як покупці запитують: «Чи не розбавлений мед, чи не з східних областей, чи не з цукру, чи не добавили бджолам антибіотиків, чи не обробляли бджіл якоюсь хімією?».
Потрібно зробити все, аби покупці забули про такі запитання, а були впевненні, що мед без хімії і антибіотиків і не зі східних областей, що місцевий мед смачний, духмяний, високоякісний і лікувальний. Ніхто крім нас, не пропагуватиме і не вироблятиме такого меду.
Крім проблем зі збутом бджолопродукції, ми маємо цілий букет інших. Це, зокрема, стосунки з ветслужбою, яка не допомагає пасічникам ні в діагностиці хвороб, ні в лікуванні, та й як вони можуть нам допомогти якщо такого спеціаліста в них немає. Окрім цього, наші пасіки потерпають з року в рік від вирубок медодайних дерев, особливо акації та підпалів весною сухих трав та чагарників.
Крім цього, у нас з’являється мед із інших областей України. Якої якості ніхто не знає, але люди його купують бо він дешевший. Завезення в район дешевого, забрудненого, який завозять комерсанти або повертають з кордону, зробить свою справу. «Ввіз однієї тонни меду в область чи район скорочує на 20 бджолосімей їх загальну кількість в районі чи області бджолосімей». В Закарпатті, а також в нашому районі мед зі східних чи південних областей продається як місцевий. А скільки в ньому антибіотиків і іншої хімії ніхто не перевіряв. Таким ввозом на роки завдається непоправної шкоди здоров’ю людей та місцевому бджільництву.
Потрібно всім бджолярам не бути сторонніми спостерігачами, а бити на сполох, звертатись до районного та обласного керівництва, ветеринарних служб, депутатів всіх рівнів, відповідних контролюючих органів і ставити надійний заслін проникненню на районний та обласний ринок забруднених, низькоякісних медів.
Люди не хочуть споживати будь-що, а хочуть споживати чисті, здорові природні сільгосппродукти, і за такими продуктами та їх виробниками – майбутнє.
Тож вирішувати, що виробляти, і що споживати, повинні ми з вами і споживачі виробленої нами продукції.
Не сидітимо склавши руки. Само по собі нічого не робиться, потрібно дбати про внутрішній ринок, до якого дуже дбайливо ставляться в країнах Європи. Чомусь там в пошані національний продукт, місцевий, бо там розуміють значення бджоли для екосистеми, в якій живе людина.
Ми, пасічники, повинні на щось претендувати, не ховатись і не займатись чварами, не займатись демагогією, а брати на себе реальні завдання і досягати їх. Це нелегко, адже ні у відділі сільського господарства району, області, держави бджільництво як галузь не представлена. Немає фахівців по бджільництву ніде. Хто про пасічників подбає? У молочників свої проблеми, у вівчарства та м’ясників свої, а у нас – свої.
Усі знають, що дорожче здоров’я людини – нічого немає. У цьому питанні щось робиться, однак не настільки, щоб усвідомило керівництво держави. Хіба можуть бути здоровими наші діти, коли Постановою Кабміну №159 від 22 листопада 2004 року затверджена добова норма вживання меду дітками від 1 до 7 років по 1-4 грами? Це ж ложка меду на місяць.
Якби держава фінансувала мед для дитячих садків та шкіл, то дітки росли б здоровішими, а пасічники б мали куди реалізувати вироблену продукцію.
Звичайно ж необхідно посилити роз’яснювальну роботу, не шкодувати сил та грошей на рекламу, проводити ярмарки тощо.
Ми можемо кепкувати, посипати голову попелом, але ніхто, окрім нас самих, наші проблеми не вирішить.
Багато господарів землі до цих пір не зрозуміли, що таке бджола і яку вона дає користь. Парадоксально, але ми, бджолярі, повинні доводити аграрникам та населенню, що ми зі своїми бджолами їм потрібні.
Цілком зрозумілим є факт, що певні зміни в галузі бджільництва можливі тільки за ініціативи та активної участі в цих процесах самих пасічників. Тому що ніхто окрім самих пасічників не знає, в чому саме і як саме необхідно допомагати пасічникам, що для нас є найбільш важливим в даний час та в далекій перспективі, ніхто в державі не є більшим патріотом бджільництва, ніж самі пасічники.
Що потрібно сьогодні вирішити?
Сьогодні, на жаль, немає чіткої координації між бджолярами у роботі з практичним прогнозуванням заходів, які потрібно провести на пасіці. Наприклад:
– одночасної обробки від кліща Варроа і якими засобами потрібно проводити обробку;
– ніхто не дає чітких попередніх прогнозів на підготовку до зимівлі.
Ми і надалі «кожен сам по собі» і «хто як уміє». А від цього іде пере зараження кліщем та виникають крадіжки.
Сподіваюсь, що найближчим часом галузь бджільництва помітять у державі, підтримають її, а бджолярам своєю працею треба довести, що наші продукти бджільництва високоякісні, конкурентоспроможні і можуть бути представленні і на світових ринках.

Підготував Юрій САМОРИГА.