- Нове життя - https://nz-ir.com -

Своє життя присвятив улюбленому виду спорту

– Ви не уявляєте, – каже Ганна Савко з Ільниці, – мій чоловік Володимир просто марив футболом. Ми живемо навпроти стадіону, він часто брав м’яч і сам йшов на поле, до пізньої ночі самотужки тренувався. Тільки дружина футболіста знає, з яким азартом він виходив на поле, скільки вільного часу віддавав спорту,бо все це спочатку робилося на громадських засадах. Про професійний футбол у провінційній Ільниці доводилося лише мріяти. А коли після завершення футбольної кар’єри повернувся додому і працював тренером сільської команди, не міг спокійно спостерігати, як програє наша команда. У скрутні хвилини поспішно одягав форму і сам виходив на поле. Уболівальники вже знали, коли на стадіоні Володимир, перемога забезпечена. Саме в 2016 році, коли він був тренером команди Ільниці, вона стала чемпіоном області. Це був неперевершений успіх.
Як справжній патріот, докладав чимало зусиль до того, щоб у селі підростала надійна спортивна зміна, яка б продовжувала славні традиції шахтарського села. Свого часу чи не на всю країну линула слава про футбольні клуби «Металіст» та «Шахтар» Ільниця. А за грою «Шахтаря «приходили спостерігати навіть уболівальники з Іршави, Мукачева та Ужгорода, бо він брав участь в першості України серед колективів фізкультури.Тут виступали імениті клуби Волині, Львова, Івано -Франківська, Чернівців, Тернополя. У 1974 році вони були навіть в трійці призерів – зайняли третє місце.
Про Володимира Савка добре відгукується сільський голова Василь Павлище, говорить про нього з великою повагою і гордістю:
– На таких як він тримається футбол у селі, – каже Василь Васильович, – Володя чимало зробив для реконструкції сільського стадіону, бо й сам на ньому виріс, тут набував спортивної майстерності. І тепер радіє за спортивні здобутки футболістів, допоможе мудрою порадою. Адже за його плечима багатий досвід. Йому доводилося виходити на поле з іменитими футболістами, часто просто на останніх секундах виривати перемогу, бо не міг піти з поля, не забивши гола у ворота суперника.
Футбол давав сільському хлопцю великий імпульс для бадьорості. Він жив ним, напевне хотів бути схожим на своїх земляків, які вже сповна заявили про себе. Без перебільшення скажу: Володимир Савко йшов у великий футбол вже протореною стежкою. На той час уже голосно заявили про себе його земляки Віктор Пасулько, Іван Гецко, Михайло Ловска та Іван Улинець, які виступали за провідні клуби колишнього Радянського Союзу. Вибір сина підтримував і батько, Федір Федорович, який працював на шахті. Він часто повторював:
– Спорт – це здоров’я.Він вирізнявся грою серед однолітків, які часто збиралися на сільському стадіоні. Напевне тому й вирішив попробувати займатися в дитячій юнацькій спортивній школі. Тут запримітив його досвідчений тренер Андрій Уйгелі.
– У тебе велике майбутнє, – сказав якось юнаку Андрій Євгенович. – Тільки ти повинен постійно працювати над собою, удосконалювати професійну майстерність, бо спорт любить непосидючих, тих, у кого є воля до перемоги.
Уже у восьмому класі Володимир Савко виступав за збірну юнацьку району з футболу та юнацьку команду «Металіст» с.Ільниця. Це були перші його кроки сходження у великий спорт мабуть, тоді лише вимальовувалися у його хлопчачій уяві футбольні висоти. Хотілося бути схожим на наших уже відомих земляків – Василя Турянчика, Йожефа Сабо ,Михайла Михайлину, Василя Раца, Івана Яремчика.Після закінчення восьмирічки вступив на навчання у Львівське СПТУ -26. В цьому професійному училищі була створена спецгрупа з футболу. Тут Володимир набував спеціальність. Юнак був включений до складу збірної училища, яка брала участь в першості України серед профтехучилищ, де футболісти успішно виступали. Приїжджаючи додому на канікули, грав з рідну команду «Металіст» Ільниця. В 1991 році його запрошують в команду «Прилад» Мукачево, яка в ті часи успішно виступала в другій лізі чемпіонату СРСР.
В 1992 році в Довгому створюється команда «Аваль».Там зібралися найкращі гравці, бо жителями села була поставлена висока планка: стати чемпіонами області. І хлопці не підвели. Намічених висот досягли.
У 1995 році пішов грати за іршавську «Бужору». Перед командою стояло нелегке завдання: здобути перемогу і стати чемпіонами Закарпаття. І ця мрія збулася.
У 1997 році Володимира Савка було запрошено виступати в найтитулованішу команду майстрів краю – «Закарпаття» Ужгород.Тут він зіграв 19 поєдинків, забивши у ворота суперника три м’ячі. Тренер Іштван Шандор залишився задоволений ним, планував, що юнак продовжуватиме виступати.Однак погравши один сезон, він змінює футболку і переходить в «Карпати» Мукачево», яка в той час грала в першій лізі українського футболу. Це для Володимира було ще престижніше, бо команда була в лідерах українського чемпіонату. Потім майже два футбольні сезони довелося грати за «Беркут» села Бедевля, команда виступала в другій лізі чемпіонату України.
Потім настали часи, коли наших хлопців запрошували виступати за кордоном. Володимира Савка у 2001 році запрошують до Угорщини, де виступав за «Феетдьор» та «Янк Мойтіш».
За свою багаторічну спортивну кар’єру Володимир Савко змінив багато спортивних клубів, та де б він не виступав, завжди сповна віддавався улюбленій грі. Завершивши спортивну кар’єру, тривалий час був тренером футбольного клубу села Ільниця.
У батька пішов і син Володимир, який займався в Іршавській дитячій юнацькій спортивній школі у тренера Ярослава Пасульки. Грав непогано, але професійно займатися футболом не став.Він обрав іншу професію.Тепер працює начальником Іршавського відділення Берегівського міжрайонного управління водного господарства і протипаводкових споруд. Дочка Ярослава ще школярка. Дружина Ганна працює вчителькою .

Василь ШКІРЯ