До 120–річчя (1899–1970 рр.) від дня народження легендарного і неперевершеного нашого земляка Івана Федоровича Фірцака (псевдоніми — Кротон та Іван Сила).
Епіграфом до свого матеріалу про Кротона я взяв вислів письменника та історика Віктора Суворова (справжнє прізвище та ім’я — Володимир Різун): «Дивіться на це лице — скільки у ньому напруги, скільки муки. Це шлях до слави (працювати на грані зриву). Чемпіонами стають лише ті, хто не знає, що штанга зараз розчавить його, але штовхає її вверх. Перемагає у цьому житті тільки той, хто переміг сам себе. Хто переміг свій страх, свою лінь, свою невпевненість». 
Найвпливовіша газета США «The New York Times» (Нью–Йорк таймс) писала у 1928 році: «Іван Фірцак–Кротон — найсильніша людина Планети ХХ–го століття». Це було світове визнання нашого сільського співвітчизника, який своїми силовими трюками дивував Планету.
Про українського самородка складали легенди, про нього написані книги і зняті фільми, він для Срібної Землі став візитною карткою і спортсменом №1. Іван Фірцак у рідному селі та районі створив свою школу важкої атлетики. Вона стала наріжним каменем масової фізкультури і великого спорту у нашому краї.
Свого часу закарпатського поета Василя Густі, що родом із Королева, екс-голову обласної організації Національної спілки письменників України, я попросив написати вірша до 100-річчя І. Ф. Фірцака–Кротона. Вперше він був надрукований у газеті «Спортивне Закарпаття» (№2, за 16 березня 1996 року).
Василь Густі
КРОТОН
Ой, Іване! Ой, Іване!
Ой, Іване Сило!
Ніщо тебе на цім світі
В житті не зламало.
Дивувалася Америка,
В подиві Європа,
Звідки сила велетенська
В білківського хлопа?
Ой ти, роде наш карпатський,
Нездоланий роде,
Раз таких, як Іван Сила
Земля наша родить.
Я русин–вкраїнець,
Гір Карпатських син —
По цілому світі
Я такий один.
Хай гордиться мною
Вся моя рідня.
Я русин–вкраїнець —
Закарпатець я».
Замість вступу
Хотів би у цьому матеріалі також торкнутися теми, яка мене коробить ось уже більше 15 років. А мова йде про збір матеріалів про нашого славного земляка. А наштовхнула мене на це газетна стаття відомого історика і журналіста, професора УжНУ Сергія Федаки. Ось витяг із неї («Неділя», 01. 08. 2011 р.): «Задум автора в тому і полягає, щоб зібрати їх у єдину команду і примусити діяти спільно в ім’я єдиної мети. Мета цілком очевидна – дати приклад для наслідування нинішньому юному читачеві, аби мав з кого робити власне життя. Про двох (Пинтю і Силу) Гаврош має по цілій біографічній книжці. Силу-Кротона відкрив для наших сучасників спортивний журналіст Василь Гаджега, скрупульозно зібравши усе, що було написано про нього за життя, і видавши цілий тритомник, який проте є великою бібліографічною рідкістю. Гаврош вдало белетризував цей матеріал і зробив Кротона героєм для цілої України, на презентацію тієї книжки чи не вперше приїхав на Закарпаття В. Вірастюк, а згодом у Білках відкрили і пам’ятник видатному землякові»…
Тут написано все правильно, якби не одне «але». «Силу–Кротона відкрив для наших сучасників спортивний журналіст Василь Гаджега, … Гаврош вдало бєлетризував цей матеріал і зробив Кротона героєм для цілої України». Слово «бєлетризував» — це викладати що-небудь засобами художньої літератури (бєлетристика). Гаврош таки намагався белетризувати життєписи, подати їх як цікаві оповідання, навіть прикрасив їх, але при цьому принизив авторитет того, хто більше 15 років предметно займався дослідженням кротонівської спадщини. І таких, як Гаврош, який просто «запозичає» від іншого його працю, є чимало. Просто не хочеться називати конкретні прізвища, бо вони є навіть серед іршавчан. 
А ця інформація, яку відшукав в інтернеті, мене вразила найбільше. Чому? Давайте спочатку про сам матеріал, де правди, як кіт наплакав: «Десять років письменник О. Гаврош збирав документальні факти про легенду Кротона.
В Ужгородському прес-клубі відбулася презентація журналістського розстеження про відомого закарпатського силового атлета Івана Фірцака, відомого ще в народі під іменами «Кротон» та «Іван Сила», яке здійснив закарпатський журналіст і письменник Олександр Гаврош.
Гостями зустрічі стали останній зять Івана Фірцака (чоловік доньки Зіри) Степан Матей, директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець та депутат Іршавської районної ради, засновник спортивного клубу «Кротон» Петро Станко.
Олександр Гаврош працював над своєю документальною книжкою про відомого закарпатського силового атлета Івана Фірцака майже десять років. Усі матеріали, які йому вдалося розшукати, він помістив у виданні «У пошуках Івана Сили», що побачило світ кілька тижнів тому у тернопільському видавництві «Навчальна книга-Богдан». Днями книжка з успіхом була презентована в Державному музеї книги і друкарства України у Києві».
Мені прикро, що тут названі прізвища Матей, Світлинець і особливо останнє — Станко. Усі троє добре знають хто є хто! Але чомусь ці люди, немов набрали у рот води, промовчали, коли Гаврош вихвалявся про свою титанічну роботу, яку він зробив. А що він насправді зробив? Та просто взяв мій тритомник про Кротона, який вийшов у 1999 році, де зібрані усі матеріали, що були надруковані у газеті «Новини Закарпаття» протягом 1996–1999 рр. А у книзі «Спортивний рух на Іршавщині–2» (Ужгород–2006, вид-во Олександри Гаркуші) автор А. Савко та літературний редактор написали: «Неоціненну допомогу в проведенні свята (йде мова про святкування 100-річчя Кротона у Білках у 1999 р. — В. Г.) завідуючий відділом культури Юрій Глеба, зав. відділом фізкультури і спорту Андрій Данканич та наш земляк власкор газети «Новини Закарпаття» Василь Гаджега (не власкор, а завідувач відділом, шановний колего), який, до речі, брав участь у підготовці тритомника «Кротон», що вийшов у серії «Богатирі України». Інформаційний спонсор — районна газета «Нове життя». Не хочу продовжувати цю тему у цьому матеріалі, адже на нашу вулицю скоро завітає гарне свято — ювілей нашого чудового земляка І. Ф. Фірцака–Кротона. Але кинути ложку дьогтю у бочку меду мене змусили окремі «акули» письменницького цеху.
А про Кротона дізналася вся Україна ще 25 років тому, коли з моєї ініціативи (В. Г.) у газеті «Новини Закарпаття» (автор у цей період працював завідувачем відділом рад і самоврядування «НЗ») започаткував рубрику «До 100–річчя Кротона». Надійшло сотні листів про нашого славного земляка. Самому довелося побувати у Празі та Градец–Кралове, де свого часу проживав наш земляк. У столичному музеї та Державному архіві Чехословаччини провів чимало часу. Тут познайомився із нашим земляком, знаним істориком, професором Іваном Сірком, який родом із Страбичова, що на Мукачівщині. Правда, знайшли небагато, бо від цирку (у ньому довгий час працював сам Кротон із своєю дружиною Руженою Зікл, яка була повітряною гімнасткою, а родом із м. Градовец–Кралов, що за 100 кілометрів від Праги — Авт.) та Державного архіву фашисти залишили лише попіл. Правда, окремі документи є у Берегівському музеї, де директором працює Іван Шепа. Свого часу він розповідав мені, що матеріали про Фірцака у нього зберігаються з того часу, як село Білки та й весь нинішній Іршавський район був приєднаний до Берегівського (30 грудня 1962 – 4 січня 1965 рр.). До речі, у музеї зберігається шолом І. Ф. Фірцака, який йому свого часу подарувала королева Англії (правда, без прикрас). Чимало матеріалу про Кротона дізнався від старшого сина Івана Федоровича – чемпіона України з боксу у своїй ваговій категорії – Івана Івановича. До нього я приїхав навесні 1996 року й застав його під час обрізування винограду. Знімок зробив наш редакційний фотомайстер Георгій Удовиченко. Ми сиділи досить довго, але Іван Іванович був занадто «скупий» на розповіді про себе та батька. Щедрим він був в іншій сфері. Я не встиг сісти за стіл у літній кухні й вийняти записну книжку, як на ньому «виросла» півлітрова склянка домашньої паленки та півметрова бужена пікниця, крумплі по–чеськи та децові погари. Правда, як зізнався син богатиря, паленку вживає лише під час великих празників або коли приходять поважні й гарні люди. Я подякував чемному ґаздові, а більше ми з ним не бачилися. Частіше спілкувався з його синами Юрієм та Іваном. Перший проживає на батьківському обійсті, а другий — у Львові. А потім з моєї ініціативи був створений оргкомітет з проведення ювілею Кротона, який очолив заступник голови ОДА Петро Токар та начальник управління молоді та спорту ОДА, наш земляк Василь Бабич із Заріччя. Було підготовлено спеціальне розпорядження за підписом голови ОДА, а також мною була випущена книга «Кротон» (започаткував серію «Богатирі України») у київському видавництві «Дельфін» (1999 рік), власником якого тоді був народний депутат по Іршавському виборчому округу №68 Віктор Медведчук. Також підготував спеціальний випуск газети у кольорі під назвою «Кротон» (1999 р., 12 стор., формат «А–3», наклад — 1000, Ужгородська міська друкарня).
Свято вдалося на славу…
Заглянемо у паспорт І. Ф. Фірцака. Цей унікальний документ мені передала донька Івана Федоровича Зірка (прізвище за чоловіком Фірцак–Матей), яка у середині 80–их років працювала в автоколоні Закарпатської спілки споживчих товариств (керівник – Людвіг Микайло). Отже, Іван Федорович Фірцак народився 28 липня 1899 року у селі Білки, що на Іршавщині. І що дізнаємося із цього документа (див. знімок). Такого тепер уже нема. І так: обличчя у нього — овальне, очі — чорні, ніс – куций (як і у всіх борців та боксерів), волосся — темне і так далі. Звичайно, розмашистий власний підпис Івана Фірцака–Кротона.
…Людина–легенда. Або Іван Сила. Так величала нашого найдужчого краянина, знаного в народі і як Кротон–Фірцак, не лише захоплююча пишуча братія, але й прості люди, яких він, роз’їжджаючи закарпатськими селами, назавжди зачарував своєю незвичайною, просто дивовижною силою. І те, що залишилося в пам’яті людей від знайомства і розмов з уславленим краянином або з незабутніх зустрічей із ним на атракціонах, дійсно стало живими легендами. А про них ми розповімо у наступних номерах нашого щотижневика.
Василь Гаджега,
голова асоціації спортивних журналістів України на Закарпатті, с. Кам’янське.
Фото з архіву автора.
