- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПОДАРУЙ ДИТИНІ КНИЖКУ

Боронь Боже, я не проти того, щоб малечі на день народження, Новий рік чи Великдень дарували шоколадні цукерки, різні іграшки, спортивний інвентар, смартфони…Заможні батьки та родичі дозволяють купити своїм нащадкам навіть комп’ютер чи лімузин. Ще не так давно у книжковому магазині зустрів батьків, які шукали літературу про мисливство і рибальство, різні енциклопедії. А були часи, коли дарували дітям книжки. Це були казкові оповіді про Козу – Дерезу, Колобка, Котигорошка, хитру Лисичку – сестричку і тупуватого Осла, поміркованого Їжачка, лісового лікаря Дятла, злого Вовка і бідолашного Зайчика…У моїй сімейній бібліотеці дотепер зберігаються книжки про барона Мюнгаузена, Мауглі, Цибуліно. А є і закарпатські казки у записах Петра Лінтура, Івана Хланти, Михайла Сенька.
Мені неодноразово доводиться бувати в сільських чи районній бібліотеках. Рідко коли там побачиш хлопчика чи дівчинку. Все звелося до мобілок і планшетів. Дійшло до того, що з ними малеча засинає і прокидається. А раніше своїй донечці чи синочку мама розповідала на ніч казочку. І ще. Майже всі мультики на російській мові. Дітлахи швидко опановують почуте, і навіть у розмові між собою вживають російськомовні слова. Напрошується висновок: крім прийняття Закону про забезпечення функціонування української мови як державної слід у масштабах держави зайнятися книговидавничою справою. Свого часу книжки закарпатських письменників Івана Чендея, Петра Скунця, Михайла Томчанія, Василя Вовчка, Василя Кохана, Володимира Ладижця виходили тиражами 80 – 90 тисяч примірників. І вони мали широкий розголос. Їх можна було придбати в багатьох областях України. Тепер навіть Василь Шкляр не дозволяє собі видати книжку великим тиражем. Для цього потрібні чималі кошти.
Шоколадні цукерки теж не дешево коштують. Якщо вашій дитині купили коробку за сто гривень, то ви намагаєтеся придбати хреснику за сто п’ятдесят. Але чомусь про книжечку теперішні батьки забувають. А дитина, яка багато читає, більш комунікабельна, розвинута, доступна у спілкуванні, із нею легше знайти спільну мову. Свого часу Аристотель сказав: «Розумна людина знайде спільну мову з іншою розумною людиною, а дурень ніколи не погодиться ні з розумним, ні з дурним».
Хтось скаже: в інтернеті теж можна знайти потрібну інформацію. Так, можна, але книжка для старшого покоління була настільною, на її вихід у світ з нетерпінням чекали читачі. Нею захоплювалися, передавали один одному. Якщо у вашу школу, бібліотеку чи на підприємство приходив письменник, то це було справжнє свято. Із Петром Скунцем, Василем Густі, Василем Коханом неодноразово доводилося їхати в поле до жниварів, де вони читали свою поезію, дарували книжки із автографами. Уявіть собі колишнього комбайнера, який знайде у власній бібліотеці таку книжку і покаже своєму внуку…У обидвох на очах з’являться сльози.
Нам теж необхідно прививати малечі любов до книжки. Адже діти – наше майбутнє. Якими їх виховаємо, такими вони і стануть. І тут пригадалися слова небезвідомого Василя Сухомлинського: «День без думки, без читання, без розумової напруги – даремно прожитий день». Незабаром літні шкільні канікули. Влітку сільська дітвора випасала худобу, ходила в ліс по ягоди і гриби…Тепер здебільшого хлопчики і дівчатка сидять у затишних квартирах, із ранку до пізнього вечора нишпорять у планшетах. Світ пішов уперед. Науково – технічна революція робить своє. А книжка – це не тільки джерело знань, а пізнання прекрасного. У домашню бібліотеку завжди можна заглянути, щоб поспілкуватися із ввічливістю і справедливістю, наповнити своє серце світлом і добром. Повсякчас треба прагнути створити в собі і навколо себе морально чисту атмосферу. А допоможе тобі в цьому книжка, яка завжди повинна бути з тобою, головна мета якої – виховання свідомої молодої української еліти.
До речі, у ці дні сталося неприємна подія: із-за нестачі коштів закрили дитячий журнал «Барвінок». А це вже насторожує.

Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України,
м. Іршава.