Версія для друку Версія для друку

А мати жде додому сина…

Коли зустрічаю цю скромну жіночку, то й мені плакати хочеться. А справа в тім, щочетвертий рік минає, як в Полюдових з Ільниці безвісти зник молодший син.
… Микола повертався додому з Іршави, та так ніколи й не прийшов, хоча й подзвонив синочку Стасику, що, мовляв, я вже в центрі, що тобі купити? Не повернувся, не купив…
У далекому 65-ому році дівчина Ганна Урста з Осою поїхала в Донецьк працювати в огородництві. Там і зустріла свого судженого Олексія, з Курська родом, якого після навчання направили туди на практику. П’ять років трудилася там, далі побралися і приїхали в Осій жити аж в урочище Маньково, далеко від центру.
У 70-ому році минулого століття у Полюдових народився первісток Віктор, а в 1976 – Миколка. Опісля купили в Ільниці будинок і там поселилися. Звідти й на роботу на завод було поближче ходити.
Росли хлопці, вчилися. Оженився Віктор, трьох діток з дружиною народили. Та сталося непоправне: молода мама помирає. Вже минуло 12 років.
Як лиш могли Полюдови, так помагали синові ростити напівсиріток. Виросли. Вийшла заміж Діана і сама вже мамою стала. Астраший син Віктора – Віктор – вже працює, а молодший Олексій ще вчиться.
Оженився і другий син Полюдових, аж у Великому Раківці знайшов собі пару. Ірина народила йому двох гарних діточок: Сніжану та Стасика. До речі, у дівчини незабаром весілля. … Та горе велике прийшло в дім: зник батько. Лиш один Бог відає, що з ним сталося.
Того злощасного дня три роки тому Миколу чекали додому батьки, дружина, діти. Чекали ввечері і цілу ніч. Рідні забили тривогу, подали в розшук. Згодом і в програму «Жди меня» написали. Виставили там фото – і мовчання аж донині. Нема сина, нема батька.
Вже очі виплакала Ганна Михайлівна Полюдова за четверний рік. Куди б не йшла, світу не бачить перед сльозами. Щоразу, стоячи на Службі Божій у Свято-Покровському православному храмі с. Ільниці, батьки слізно моляться за пропалого сина. Вже й здоров’я втратили, спати не можуть від тої жури.
Мати щоранку і ввечері виходить за хвіртку і вдивляється у перехожих. Здається, ось-ось надійде рідна кровинка, і ніжно пригорне його до свого занадто зболеного серця.
Все даремно. Нема. Знову сльози очі застеляють. Пішла б і на край світу, якби вона знала, де шукати. Втішає молитва, далі всі думки вертають у день трирічної давнини… Її можна зрозуміти. Мати…

Ганна Ляшко,
с Осій

P.S. Олексій Полюдов 42 роки відпрацював на Ільницькому заводі МЗУ, а Ганна Михайлівна Полюдова – 25.

Ваш отзыв

Ваш коментар