Версія для друку Версія для друку

Хлопці, може, досить?

Якось один мудрий чоловік казав: «Якщо ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно вона зацікавиться тобою». Доволі символічне твердження, як на мене. Хоча політика у кожного з нас асоціюється з різними поняттями. У когось з легкими і великими грошима, шаленим брудом, холодним розрахунком, безмежною владою і вседозволеністю. Комусь здається, що вона не терпить безхребетних і відкрита для стратегів і тактиків чи не найвищого ґатунку. Хтось вважає, що політика – це вічні інтриги, гра на публіку, ходіння по головах, найцинічніші зради… Словом, кожному своє. Ми неодноразово були свідками, як блискавично і тріумфально політика виносила когось на владний Олімп, але й так само по-звірячому безжально викидувала на смітник історії. Як часто говорили: «Оцей точно наведе порядок». А за якийсь час він виявлявся таким, як і попередники…
Багато хто дотримується думки, що керує в нас у державі жменька олігархів. Вони мають і захмарний капітал, який свідомість простого смертного сприймає, як удар обухом сокири по голові, і економічні ресурси, від яких ми залежимо, бо отримуємо від них послуги, і медійні інституції, за допомогою яких часто-густо обробляють наші мізки. Тому нічого дивного в тому нема, що коли хтось новий приходить у політику, починаємо вираховувати, хто ж за ним стоїть і який вплив на нього матиме та «людина у тіні». Ну, це в тому випадку, якщо не піддамося емоціям. Мабуть, наївно думати, що олігархів за кордоном нема. Інакше звідки взятися тоді надпотужним компаніям світового масштабу, різноманітним трестам? Якщо вірити тим, хто працював за межами України на державних посадах чи у структурах серйозного бізнесу, то і там, так би мовити, олігархи мають своє лобі у владі, котре певною мірою відстоює їх інтереси. Але мова йде лише про лобі! А у нас згадана категорія людей – це своєрідна каста, яка між собою постійно ділить сфери впливу. А що з того вже перепаде іншим, буде видно.
Скільки разів доводилося чути від тих, хто заробляє мільйони чи мільярди, як вони безмежно люблять український народ. Може, я занадто наївний у цьому плані, та хто зі згаданих вище публічно вийшов і сказав: «Дорогі українці, знаєте, серце болить за ваше майбутнє, тому даю вам безповоротно хоча б мільйон на розвиток просто так, без жодних очікувань на політичні чи ще якісь там дивіденди». Щось я такого не пригадую. Натомість перед різними виборами ми чуємо, як кожен політик знає, як підняти Україну з колін, хоче, аби кожен з нас жив так, як у Бога за пазухою. Скількох із них доводилося бачити з близької відстані, коли приїжджають у передвиборчі турне у регіони, а до того хіба що по телевізору дивилися, читали у газеті чи на інтернет-ресурсах і формували про них свою думку. Порозсипають обіцянки, закінчуються вибори, і усе це якось відсувається на задній план.
А як би ми плескали в долоні, якби вони через якийсь час після результатів виборів знову їздили в турне і вже звітували, що зробили з обіцяного у тому чи іншому регіоні. Бо якось так завжди твердять, що у парламенті чи в інших високих владних кабінетах об’єднуються заради країни, а не власних меркантильних інтересів.
Так само б’ють горшки теж заради народу. Цікаво, чому тоді у нас мільйони людей їдуть працювати за кордон. Виходить, комусь – частенько Мальдіви, а багато кому – теж спаковані валізи на вихід, але з будівельними інструментами в руках. Україна одна, а живемо чомусь у занадто різних світах, хоча політики нас начебто люблять.
Неодноразово чули, як дехто готовий знижувати тарифи на енергоносії. З одного боку, хто йому раніше не давав цього зробити? З іншого боку, якщо цю ідею втілити у життя, то, очевидно, коли береш з якоїсь кишені, то потім треба шукати шляхи компенсації. Бо, як кажуть закони фізики, ніщо безслідно не зникає і з нічого не береться. Але про це чомусь нічого не кажуть.
За кілька останніх років доволі часто у нас у державі виникали різні масштабні проблеми, певні конфлікти. І нам майже завжди наводили такі аргументи, що слід всього цього потрібно шукати в Кремлі. То чомусь дуже вже напрошується висновок, що або Росія – надпотужний гравець у геополітиці світу, або комусь в Україні у каламутній воді легше рибу ловити.
Якщо пригадати останні події, то скільки дискусій було з приводу розпуску парламенту. Я – далеко не політик, тому не беруся когось там виправдовувати. Але ж у Конституції зазначено, що коаліція повинна мати більшість у Верховній Раді України. Коли цього нема, то потрібно вживати відповідні заходи. Як відомо, коаліція розпалася кілька років тому. Виникає питання: яка інституція мала на це миттєво відреагувати? Складається враження, що такої нема. Зрозуміло, що самі нардепи у цьому зацікавлені не були. Аби якийсь суд розглядав, до нього потрібно звертатись. Та й наша доблесна опозиція чомусь на все це закрила очі. Багато хто тепер задає справедливе запитання: після розпаду коаліції всі рішення парламенту є незаконними?
До речі, ще про парламент. У нас якось партії створюють навколо яскравих особистостей. Під якийсь шумок закидують у маси кілька наболілих питань, і на тому крапка. Але ж де їх концептуальна програма розвитку держави? Таким можуть похвалитися хіба що одиниці. Та й то чи втілюються ті програми потім у життя?
Куди не озирнешся, у нас усюди демократи. І перелік охочих посісти те чи інше крісло на виборах теж чималий. Думаю, все ж знаходяться такі, хто вважає, що із запропонованих кандидатів достойних нема. То як у цьому випадку бути, якщо у нас у бюлетені графи «Не підтримую жодного» чи якоїсь подібної, на жаль, не знайдеш? А це – все-таки теж ознака демократії.
Часто на телеекранах бачимо, як у різних програмах окремі люди, причетні до політики, висловлюються з приводу розвитку держави. І за розумні тези зривають хвилю оплесків присутніх у залі. Та говорити одне, а хто то буде втілювати у життя?
Сто відсотків, що я не є Колумбом й відкривати Америку знову не зібрався. Озвучив те, що болить мені і доводилося чути від багатьох людей.
То, хлопці й дівчата, може, досить? Давайте щиро полюбимо Україну! Не на словах, а на ділі. І полюбимо у хорошому сенсі цього слова…

Іван КОПОЛОВЕЦЬ 

Ваш отзыв

Ваш коментар