Версія для друку Версія для друку

Іван Улинець першим торував стежку у великий футбол

У моїй пам’яті далекі 70-ті роки минулого століття, коли хлопчаки з неослабною увагою спостерігали за виступами на футбольному полі нашого земляка Івана Улинця. Він – один з перших ільничан одягнув футболку майстрів другої ліги колишнього Радянського Союзу – ужгородської «Говерли». До того він виступав в команді «Шахтар» Ільниця. Запримітив його небезвідомий тренер Іштван Шандор. Він довго придивлявся до хлопця, аналізував його виступи, щось постійно занотовував у блокноті, який завжди носив із собою. Коли нарешті зважив усі «за» і «проти», запросив його в команду майстрів півзахисником. Іван почував себе на сьомому небі. Водночас відчував велику відповідальність за доручену справу. Адже на тебе дивиться не тільки тренер, який покладає великі надії, а й сотні уболівальників. А в ті часи футбол у нашому краю був у великій пошані. Трибуни були переповнені. Подивитися на гру улюбленої команди приїжджали з багатьох населених пунктів Закарпаття. Масовий ентузіазм просто вражав, окрилював і надихав на славні баталії на футбольному полі. Диву даєшся.
Кілька років тому мені доводилося брати інтерв’ю у Івана Улинця. Він, напевне, без перебільшення сказав, що Закарпаття по праву вважають «батьківщиною» футболу в Україні. Щеб пак! За київське «Динамо» свого часу виступали 7 заслужених майстрів спорту – Йосип Беца, Михайло Михайлина, Йосип Сабо, Василь Турянчик, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчик. А футбольною «столицею» Іршавщини є без перебільшення Ільниця – вона дала світу Віктора Пасулька, який свого часу виступав за «Чорноморець» Одесу і «Спартак» Москву, Іван Гецко захищав честь команд «Карпати» Львів, «Чорноморець» Одеса і був членом збірної команди України. В.Савко та Сергій Гецко виступали за команду «Закарпаття» Ужгород. А Михайло Ловска тривалий час був капітаном ужгородського «Закарпаття».
Народився Іван Улинець 26 червня 1954 року в с.Ільниця. Футбол манив хлопця із самого дитинства. Не уявляв свого життя без м’яча. То були часи, коли телевізорів у селі було обмаль. Про футбол в основному сповіщали по радіо і в газетах. Дотепер немає більш популярнішої і видовищної гри, ніж футбол, і навряд чи є інша форма захоплень, де б у високому пориві, незважаючи на різні вікові чи національні ознаки, так легко виявляли радість від бажаних перемог або навпаки, розчарування, чи навіть відчай від несподіваних поразок, як це буває у футболі. Улюбленою командою було київське «Динамо». Коли підріс, його взяли виступати за «Металіст» Ільницю. Тут добре показав себе, бо запросили захищати честь місцевого «Шахтаря», який виступав у вищій лізі закарпатського футболу. Разом з ним відстоювали честь шахтарського села Василь Трикур, Василь Козар, Володимир Чепа, Іван Вільчак, Михайло Король, Дмитро Марковці, Василь Копин, Юрій Глеба, Михайло Гецко та інші. На той час це була одна із найтитулованіших команд не лише району, а й області.
– Коли одного разу після виступу на обласному чемпіонаті з футболу підійшов до мене тренер Іштван Шандор, одверто кажучи, я зніяковів, – розповідав Іван Улинець. – Наразі вважав, що він щось запримітив неладне. Та вже з перших слів зрозумів, що він прийшов із добрими намірами – запропонував грати за «Говерлу». Я не повірив своїм вухам: глузує чи що? Та незабаром виявилося, що він говорив цілком серйозно. Після «обкатки» я почав виступати за основний склад. Протягом року я зіграв двадцять сім командних ігор, шість контрольних, стільки ж товариських і чотири міжнародні. У ворота суперника забив чотири голи.
«Коронний номер» Івана Улинця – сильний удар із-за меж штрафного майданчика. Часто-густо воротарі не встигали й руху зробити, як м’яч опинявся в сітці.
Після року виступу за «Говерлу» Івана Улинця призвали на строкову службу до лав Радянської Армії, де він виступав за команду СКА «Львів». Після армійської служби знову повертається до «Говерли». За неповні чотири сезони зіграв 133 матчі в чемпіонаті СРСР, забивши у ворота суперника 15 голів. У 1979 році І.Улинець отримав запрошення від команди першої ліги «Металіст» Харкова. Уже наступного року стає бронзовим призером чемпіонату. Водночас він виступав за збірну команду України. Тривалий час грав він і в складі луцького «Торпедо».
Повісивши бутси, Іван Улинець знову повернувся в рідне Закарпаття, тривалий час очолював спортивне товариство «Гарт», був директором ужгородського спортивного комплексу «Юність». Згодом працював завідуючим відділу культури, молоді і спорту Ужгородського міськвиконкому. Займався, так би мовити, виховною роботою, прищеплював молоді любов до спорту, бо без врахування вчорашнього досвіду, ентузіазму і мудрості тут не обійтися. Спираючись на традиції, силу національного характеру, на славний життєвий шлях кращих попередників ,наші вихованці зможуть досягти ще більш вагомих результатів.
У 1991 році у складі команди «Журналіст» Ужгород став переможцем міжнародного турніру серед працівників засобів масової інформації (Словаччина, Польща, Румунія, Угорщина, Україна, Росія), що проходив на Закарпатті, присвячений 90- річчю закарпатського футболу.
У ці червневі дні на адресу Івана Улинця линуть численні вітання із нагоди його першого 65-річчя! Із іменним днем його вітають рідні, знайомі, друзі. Ми, газетярі, теж приєднуємося до цих привітань і бажаємо імениннику міцного здоров’я, щастя, добра і нових спортивних висот.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар