Із сумом писати про таке: 25 травня на 66-му році життя відійшов у вічність наш земляк, відомий поет, публіцист, есеїст і перекладач Дмитро Кремінь.
Дмитро Дмитрович народився 21 серпня 1953 року у с.Суха в сім’ї колгоспників.Школярем часто навідувався до редакції районної газети «Нове життя», був членом літстудії «Промінь», яка діяла при редакції часопису. Після закінчення школи вступив на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. За направленням пішов працювати учителем російської мови та літератури, згодом – української мови та літератури (смт. Казанка Миколаївської області), пізніше перейшов до районної газети.Після переїзду до Миколаєва, який став для поета другою батьківщиною, обіймав посаду викладача кафедри української літератури в Миколаївському педінституті ім. Белінського, керував обласною літературною студією «Джерела».Завідував відділом найбільшої в області молодіжної газети «Ленінське плем’я». Із 1991 року працював заввідділом культури і духовності, заступником головного редактора газети обласної газети «Рідне Прибужжя». З 2010 року по січень 2018 року –голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України. Певний час – редактор часопису «Соборна вулиця».
Поетичний дебют Дмитра Кременя відбувся у студентські роки на сторінках альманаху «Вітрила». Згодом були публікації у журналі «Ранок», закарпатській комсомольській пресі, активна участь у роботі обласного літоб’єднання при Закарпатській організації Спілки письменників України. Тут познайомився і приятелював із класиками закарпатської літератури Петром Скунцем, Іваном Чендеєм і Феліксом Кривіним. Поет Василь Густі увів його до кола університетських поетів, а також Миколою Матолою, Іваном Петровцієм, Дмитром Кешелею, Йосипом Клейманом.
Вступивши до Ужгородського держуніверситету вже відомим українським поетом, Дмитро Кремінь потрапив у вир активного мистецького життя, придушення якого почалося з «брежнєвського застою». У цей час Дмитро Кремінь разом із Миколою Матолою зайнялися самвидавом, передрукувавши на друкарській машинці свої поезії, поеми, симфонії, а потім їх художньо оформлювали в кілька чисел альманаху «Скриня». Усе це тягло на кримінальну статтю. Рукопис першої книги Дмитра Кременя вилучено під час навчання в університеті. Напевне, саме це й стало мотивом для переїзду Дмитра Кременя до смт. Казанка Миколаївської області. Там прожив він чотири роки. Там же став автором першої книжки «Травнева арка» з передмовою Віталія Коротича і членом письменників СРСР, прославився в Москві на зльоті молодих письменників Союзу.
Дмитро Кремінь увійшов у літературу як перекладач із російської, грузинської, осетинської, німецької та інших мов.
Вірші Дмитра Кременя перекладені багатьма мовами світу – російською, англійською, латиською, словацькою, китайською. Переклади видавалися окремими книгами. Серед них – «Ольвійський транзит», «Два береги», «Осінні яфини», «Між Карпатами і Татрами».
Дмитро Кремінь друкувався в журналах «Вітчизна», «Київ», «Кур’єр Кривбасу», «Україна», «Дзвін», «Музейний провулок, «Вежа», «Море», «Дружба народов», «London magazine», «Prism», «Hayden’s Ferry Review», «Eclectica».
Набули всеукраїнського розголосу його есе «Таємниця саркофага», «Козак Мамай у сузір’ї манкурта», «Куди орел несе дельфіна», «Тризубом по двоглавому горобцю», «Планета під вербою» та інші. Мають популярність його творчі портрети сучасників Андрія Антонюка, Володимира Бурдика, Анатолія Завгороднього, Олега Ігнатієва, Михайла Озерного, Петра Скунця, Івана Чендея та ін.
Він – лауреат багатьох всеукраїнських і міжнародних премій. У 1999 році отримав Державну премію імені Тараса Шевченка за книгу поезій та симфоній «Пектораль».Заслужений діяч мистецтв України.
Дмитро Кремінь любив життя. Любив красу, бо й сам був напрочуд вродливий. Не віриться, що вже немає його сонцесяйної усмішки, вже не почуємо його чарівний голос. Нехай же у вічних небесах неозорого майбуття завжди світиться промінчик пам’яті про нього.
Хай буде йому земля пухом!
Висловлюємо глибокі співчуття усім рідним та близьким Дмитра Дмитровича, пам’ять про якого ми назавжди збережемо в наших серцях.
Віктор Симканинець, Степан Бобик, Василь Густі, Михайло Ціцак, Михайло Талапканич, Михайло Попик, Іван Пальок,Василь Філеш, Лідія Повх, Василь Кузан, Олена Ісак, Іван Ньорба, Віра Пупена, Іван Шинкар, Василь Шкіря, Михайло Ісак.
