Після тривалих дощів, які затягнулися майже на місяць, нарешті випогодилося. Над селом Климовиця, яке розкинулося на гірських пагорбах, ніби за помахом чарівної палички розвіялися важкі чорні хмари, і із-за Бужори викотилося омите вранішньою росою сонце. Теплі, лагідні промінці заглядали в кожну домівку краян, немов сповіщаючи, що сьогодні в їх населеному пункті свято. А в цей час на подвір’ї Климовицької ЗОШ І-ІІ ступенів вже лунала музика. Біля пам’ятника всесвітньо відомому художнику, основоположнику закарпатської школи живопису Адальберту Ерделі вже збиралися школярі, вчителі, батьки, гості з навколишніх сіл, міст Іршави, Мукачева та Ужгорода, аби вшанувати пам’ять митця, який залишив по собі величезну мистецьку і філософську спадщину Майстра.
Дорога із гірського села вела сільського хлопця Івана Гриця до Європи – Будапешта, Мюнхена, Парижа, Брюсселя, Неаполя, Риму. Але перед тим він мав зректися свого імені і прізвища, бо з ними, мовляв, труднувато буде. На цьому наполягав якийсь заїжджий пан із Будапешта.Так від маленького Іванка «вкрали» батьківське прізвище, і вже більше ніколи на його картинах не з’явиться родове – Гриць.
SONY DSC
Із новим прізвищем і справді було легше виходити у люди. Після закінчення Мукачівської гімназії хлопець разом із паном поїхав у Будапешт і вступив у Художню Академію. Невдовзі Адальберт Ерделі привернув увагу в мистецьких колах.
У 1913 році вперше взяв участь у виставці в Будапешті. Відвідувачі відзначили високу професійну майстерність, талант, пророчили велике майбутнє. Пощастило хлопцеві і на вчителів. У чарівний світ творення його вели такі видатні педагоги – майстри як І. Ревес А. Грюнвальд.
Закінчивши академію на відмінно, все більше відчував, що хочеться додому в гори: зробити етюд, подихати гірським свіжим повітрям, напитися цілющої джерельної води. Отож, прийняв рішення повернутися додому. Влаштувався вчити малюванню молодих у Мукачівській вчительській семінарії. Потім перейшов до Мукачівської реальної гімназії. Було то 1917 року. Саме в цей час із Росії докотилася хвиля Жовтневої революції. Мине ще небагато часу і на Закарпатті буде встановлено радянську владу. Але протрималася вона недовго. З російського полону повернувся Йосип Бокшай, який разом із Адальбертом Ерделі згуртували художників краю. Уже в 1921 році вони організовують у Берегові і Кошіце першу художню виставку.
Митець не сидить склавши руки. Він багато подорожує: Польща, Італія, Австрія, Швейцарія. Перша персональна виставка Ерделі відбулася в Празі. На ній було представлено роботи «Портрет батька», «Молода жінка», «Рання осінь», «Натюрморт з годинником», «Циганка». До речі, там експонувалося понад п’ятдесят робіт художника – портрети, натюрморти, пейзажі. Чи не тоді до великого майстра прийшло перше визнання. Про нього заговорили. Невдовзі ці роботи експонувалися на виставці в Ужгороді.
Згодом із роботами художника із Климовиці знайомилися у Римі, Парижі, Венеції, Флоренції, Мілані, Варшаві, Братиславі та інших містах світу.
Разом із Йосипом Бокшаєм організовують студію.Сюди охоче потягнулася молодь. Серед перших учнів були Андрій Коцка, Золтан Шолтес, Ернст Контратович, які згодом самі стали відомими художниками.
Пройде небагато часу, і Адальберт Ерделі поїде в Париж і житиме там майже два роки. Столиця Франції справила на нього великий вплив.Тут усе здавалося новим. Заговорили про Адальберта Ерделі і критики. З’явилися перші публікації з оцінкою його творів. А тим часом він бере участь у виставках разом із видатними французькими, голландськими і угорськими художниками.
У 1931 році Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі створили, Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі». До нього ввійшли майстри пензля краю. Головою Товариства став Ерделі.
Найбільш творча активність художника припадає на 30 – 40 роки.Це зріла пора митця. Його палітра відзначається високою живописною культурою. У1945 році відбулася перша виставка творів художників Верховини. На ній експонувалися і роботи Адальберта Михайловича.
У 1946 році А.Ерделі з Й.Бокшаєм стануть ініціаторами відкриття в Ужгороді Державного художньо-промислового училища (пізніше Ерделі став його директором).
Та уже в 1947 році його усунули від керівництва – почалося переслідування митця. У газеті «Закарпатська правда» посипалися критичні матеріали проти нього. Його звинувачували у тому, що він не звільнився від західного декадентського ставлення до мистецтва, йому приписували формалізм і космополітизм. Водночас його було названо «формалістом і буржуазним естетом в образотворчому мистецтві». Усе це Ерделі дуже важко переживав, воно негативно позначилося на його душевному стані. Незважаючи на критику і намагання влади уніфікувати творчу манеру митця, він не зрадив свого таланту, ніхто не міг заставити його малювати портрети вождів – Сталіна і Леніна. Ерделі залишив вірним своїм уподобанням. Проте безпідставні звинувачення передчасно звели митця в могилу. На 64 році життя перестало битися його серце…
Тривалий час вважалося, що Адальберт Ерделі народився у Загатті аж допоки професор Іван Небесник у архівах Будапешта не знайшов свідоцтво про народження художника.Там написано, що він народився у селі Климовиця. У травні 2016 року, коли вся культурно-мистецька громадськість відзначала 125-у річницю з з дня народження основоположника закарпатської школи живопису, з ініціативи нашого земляка, заслуженого працівника культури України, директора Мукачівського драматичного театру Юрія Глеби та професора Івана Небесника на подвір’ї Климовицької школи було закладено капсулу, що символізувала початок роботи над спорудженням пам’ятника Адальберту Ерделі. За справу взялися відомий скульптор Андріан Балог і художник Борис Кузьма. Торік пам’ятник було відкрито. Біля його підніжжя ніколи нев’януть квіти.
Минулої неділі із нагоди дня народження художника вклонитися його пам’яті прийшли народні художники України Василь Брензович, Іван Бровді, голова обкому профспілки працівників культури Наталія Товтин, голова Іршавської райдержадміністрації Олександр Горін, начальник відділу культури райдержадміністрації Олена Ісак, директор Мукачівського драмтеатру Юрій Глеба, директор Климовицької ЗОШ І-ІІ ступенів Віталія Лендєл. Біля підніжжя пам’ятника було море живих квітів.
Продовження свята відбулося на сільському стадіоні.Тут було представлено роботи мистецького вернісажу. (у рамках фестивалю у суботу було проведено пленер, в якому взяли участь і митці нашого району – Василь Ловска, Василь Філеш, Любов Матіко, Любов Бабинець та Михайло Дочинець). А потім відбувся святковий концерт. Свої пісні присутнім дарували колективи художньої самодіяльності сіл Климовиці, Івашковиці, Загаття, лауреати пісенних фестивалів та конкурсів Іршавщини Катерина Сапожнік, Кароліна Луканинець, солістка Закарпатської обласної філармонії Мирослава Швах-Пекар, Олександра Зейкан та Ніколета Мельничук з Мукачева, викладач Мукачівського МДУ Оксана Габель, Йосип Чава з Іршави, диксиленд (інструментальний ансамбль зі Львова. Справжній фурор викликав виступ вокального колективу з Грузії (Автономна Республіка Аджарія).
Свято продовжувалося до пізньої ночі. Закінчилося святковими феєрверками у супроводі пісні про Климовицю.
Вдало провела святкове дійство ведуча Марійка Шелельо.
Слід віддати належне організатору свята мистецтва Оксані Сідор, яка каже, що фестиваль має стати традиційним. Вона докладає для цього чимало зусиль і енергії. Також до проведення свята долучилися односільчани Ганна Котубей, Іван Котубей, Іван Бідзіля, Ярослав Котубей і Василь Бідзіля. Того дня на святі були сотні климівчан. Не забули навіть про гостей села – їх зустрічали сільчани святково накритими столиками біля подвір’я будинків із смачними наїдками. Були там не лише смаколики, а й горілка, вино, коньяк, ковбасні вироби, домашні страви.
– Мені дуже комфортно у вашому гірському селі, – сказав у розмові народний художник Іван Бровді. – Добре, що через стільки літ він повернувся додому у рідне село. Однак прикро, що у вас на Іршавщині дуже погані дороги. Одні ями і вибоїни. Ні проїхати, ні пройти. Певен, що Адальберту Ерделі це б не сподобалося…
Свято пройшло на високому організаційному рівні.
Василь ШКІРЯ
