Версія для друку Версія для друку

Якщо коли-небудь дочекаємося

Коли мені доводиться читати чи слухати дуже розумні думки про те, що майбутнє українського бджільництва за великими промисловими бджологосподарствами, бере сміхом. Промислове бджільництво – це дуже заманливо, та не в умовах України. А все тому, що у нас, на відмінну від інших держав з розвинутим і не дуже бджолярством, все робиться з точністю до навпаки, якщо не сказати більш відверто.
Ви скажіть, де ще є таке, щоб країна входила в п’ятірку найбільших експортерів меду, а при цьому пасічники не мають ніякої допомоги від держави? Така ситуація не може тривати довго, хоч би тому, що середній вік пасічників біля 60 років. Є і молоді, але їх мало. І ще одне – ніхто не готує кадри для бджільництва, бджолярами хочуть бути багато людей, а стають одиниці, бо чимало людей думає, що купивши вулика і бджіл, на цьому все – несіть бджоли меду, а насправді кожну бджолину сім’ю потрібно доглядати як за малою дитиною.
Із-за цього і витікає перша причина, із-за якої в Україні неможливо розвивати промислове бджільництво. Якщо ще можна знайти джерело фінансування для організації промислового бджільництва, то де взяти для нього робітників? Із-за швидкого скорочення чисельності працездатного населення, зайнятого в сфері виробництва, уже зараз відчувається дефіцит робочих рук. А покращення в державі в найближчий час не передбачається. Через це за кордон виїжджають не тільки будівельники, вчителі і лікарі, але і пасічники.
Друга проблема гостроти, яку ми відчуваємо в найкоротший період, це зменшення кількості бджолосімей, тому що старші пасічники відходять, а вони боролись з хворобами бджіл тільки їм відомими методами, інколи утримують пасіку за рахунок своїх пенсій, а ті, що прийдуть, хочуть відразу багато, не вкладаючи знань і грошей. Так, що промислової революції в нашому бджільництві доведеться чекати ще досить довго. Якщо вона коли-небудь і відбудеться.

Юрій САМОРИГА,
пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар