Версія для друку Версія для друку

На раменах хреста: від Кушниці – до Куяльника Кам’яні хрести, виготовлені в с. Кушниці – сакральні пам’ятки українського народного мистецтва

Серед тих, хто пише є різні за творчими уподобаннями люди. Хтось всеядний, будь-яку тему, жанр бере і освоює, а подехто що-небудь одне огранює кожен раз по різному.
Саме до таких з повним правом ми вправі віднести одного із відданих авторів «Нового життя» – Василя Івановича Гецка із Ужгорода. Наш земляк, архітектор, він по-справжньому залюблений у минувшину своєї рідної Кушинці.
В цьому числі районного часопису ми пропонуємо увазі наших читачів його чергове дослідження. В ньому Василь Іванович не просто детально аналізує одну із славних сторінок сакрального ремесла на нашій Верховині, але й знаходить його реальний зв’язок Закарпаття із такими самими на Півдні України періоду козацької доби. 

Хрест на Закарпатті був не лише релігійним символом, але й символом національним і політичним, по суті – знаком самоідентифікації місцевих русинів-українців. Вони спочатку сповідували православну, а пізніше греко-католицьку віру. Хрест є надією на життя вічне через смерть. Таким же символом належності до християнської віри хрест був і для запорізьких козаків.
Про розуміння верховинцями символіки хреста розповів у 60-их роках Іван Кливець з с. Колочави–Горба: «На сволоці хати обов’язково ріжеться хрест. Хрест наш старожитній. Так у колі ріжеться хрест – такий хрест оберігає від уроків (зурочення) і дає людям щастя. І ще вирізується подвійний хрест, який означає силу, Божу Силу. Ось чому наш хрест восьмикутний. Над дверима в стайню або в хату чи стодолу ріжеться «сонечко» з п’яти пелюсток, а між двома сонечками обов’язково хрест. Знак «сонечко» означає життя роду, вічність життя.
В Мараморошському комітаті, куди входило с. Кушниця, унія остаточно була закріплена лише у 30-х р.18 ст. До того часу там, ще місцями, сповідували православну віру.
За архівними даними в ДАФЗО є листи: 13.05. 1746 р. Сібіу. /Альба-Юлія.Трансільванія/ Лист цибинського (сібіянського) жителя Петра Добра до Єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії М.Е. Ольшанського, де згадано с. Кушниця «Про причини розповсюдження православ’я серед румун». /Петро Добра – родич греко-католицького батюшки в с. Кушниця Іоана Добри, похованого біля церкви в с. Кушниця в 1845 р.
Як відомо, небажання мараморошських православних християн переходити в унію та команда панівних класів зверху прискорити цей процес, призвели до того, що в перші півстоліття після переходу в унію майже нічого не мінялось у церковному богослужінні та в церковних символах, хіба що згадувався Папа Римський.
Село Кушниця, в якому були великі поклади каменю з плити пісковику, ще з кінця XVIII ст. славилось обробітком каменя, вироби з якого, особливо хрести, розвозили не лише по Мараморошському комітаті та за його межі. Тут діяв цех ремісників-каменярів. Можливо, саме завдяки цьому ремеслу на печатці с. Кушниця початку 19 ст., а пізніше й сільському гербі на вершині кола був хрест в основі якого є куля.
Це був самостійний цех каменярів, відкритий і підпорядкований графу Телекі, цех ремісників-каменярів, який пізніше взяли в оренду і управляли євреї.
Камінь-плити пісковику в с. Кушниця добували і обробляли в гірських кар’єрах, що розміщені в урочищах Ясенова і Кичірки, Баня, в урочищі Плитя, Ковачіський потік, а пізніше і в урочищі Кам’яний потік. Породи каменя – пісковику в кожному кар’єрі відрізняються не лише за кольором, але й за твердістю .
Починаючи з кінця XVIII ст, і до 1940 р. – на обробітку було зайнято спочатку 20, а пізніше до 40 людей. Тож, логічно, що кам’яні хрести з пісчаника для кладовищ і великі придорожні сільські хрести та єврейські надмогильні плити (тумани), які виготовлялись єврейськими ремісниками, були встановлені не лише на найближчих до Кушниці кладовищах в с. Довге, Білки, Іршава, Керецьки, Колочава, але й на більшості старих цвинтарів Підкарпатської Руси. За цей час тут виготовлено більше 10-и типів хрестів, які мають свої особливі деталі та декор.
Майстрами-ремісниками тут спочатку могли працювати приїжджі з місцевостей, де вже існували осередки ремісників з обробітку каменя. Найближчі з цих осередків знані у 19 ст.зокрема: в Галичині с.Дем’яна – на Львівщині; в Польщі м. Кросно та с. Бортне – на Лемківщині, м. Банська – Бистриця в Словаччині.
На міських кладовищах Австро-Угорщини наприкінці 18-19 ст. встановлювали кам’яні хрести з пісчаника, а на єврейських – надмогильні плити (тумани) з пісчаника. Майстрами-ремісниками в цеху ремісників-каменярів були в с. Кушниця на прізвище Поляк – ремісник прибув з Галичини у 1820-х роках; Барат – ремісник-угорець працював в цеху каменярів у 1840-х роках, прізвище Мінц – ремісник-словак прибув з м. Банська-Бистриця Словаччина у 1850-их роках Барат – ремісник угорець працював в цеху каменярів у 1860-их роках, працював в с. Кушниця в цеху каменярів по обробітку каменя і виготовленню хрестів.
З місцевих жителів міг працювати в цеху каменярів Гецко-Мурник (одержали нове прізвище від ремесла яким займалися). Єврейські надмогильні плити (тумани), які виготовлялись єврейськими ремісниками, імена майстрів невідомі.
Звичайно перші хрести ще у 16 ст. були дерев’яними. Лише пізніше з’явились з місцевого каменя- пісчаника. На початку 19 ст. було відкрито друге кладовище в урочищі Дуброва поблизу урочища Лужок.
Перші кам’яні хрести, які виготовлені в кінці 18 ст. і до 1835 р. були розміщені на Кушницькому прицерковному кладбищі попід стіною, збудованої у 1682 р. дерев’яної православної церкви. Подібних прицерковних кладбищ старих кам’яних хрестів в області на тепер залишилось одиниці.
Зважаючи на те, що хрест на Закарпатті був не лише релігійним символом, але й символом національним і політичним, по суті – знаком самоідентифікації місцевих русинів. А наші предки мали тісні економічні і культурні зв’язки з сусідами Українських Карпат, то і перші кам’яні хрести були подібні. Різниця стосувалася породи каменя в залежності від породи і твердості чи з вапняника, чи з пісчаника чи з ракушняка, товщина хреста в різних регіонах могла відрізнятися. На світлині подано перші кам’яні хрести біля стін церкви.
За переказом з поховань, які опинились в межах фундаментів кам’яної церкви, були вийняті шість малих, найдавніших хрестів і поставлені в лежачому положенні в новому олтарі та присипані землею. Найдавніші хрести виявили у 1905 р. майстри, які заміняли підлогу з місцевого пісчаника і встановлювали там керамічну підлогу. Два подібні хрести розміщались із східної сторони олтаря, а третій, де напис Радь Олена – з південної сторони церкви, ще донедавна майже впритул до стін кам’яної церкви. Ці найдавніші кушницькі хрести ми віднесемо до грецького типу. Такий хрест, як 1-й різновид кушницького хреста знаходиться в Національному музеї народної архітектури в с. Пирогово під Києвом. 1-й, 2-й, 3-й найдавніший кам’яний хрести 1-го різновиду, це невисокі до 1-го метра, простий грецький тип хреста, однак відрізняються за формою, написами і без орнамента. Проста також архітектура цих хрестів.
Закріплена на хресті інформація про покійного не має чітко означеного місця. Мине до 50 років, поки вона зійде на нижню частину пам’ятника. З цього випливає, що наші найдавніші хрести дуже схожі до православних надмогильних пам’ятників-хрестів окремим історичним особам, зв’язаним з козаччиною.
Частина закарпатців, зокрема духовенство, здобувало освіту в українських та російських навчальних закладах, зокрема в списках Києво-Могилянської Академії вчилися в 1754-1755 навчальному році «Василий Штефка, казачий син із села Крылова, Мараморошського полку» Мараморошського комітату.
Саме цей Василь Штефко, відслуживши військовим капеланом в Мараморошському полку, пізніше одружився і оселився в с. Кушниця.
З вищенаведених архівних джерел можна зробити висновок, що жителі с. Кушниця знали про про козаків та події в Україні.
В Кушницькому, при церковному кладбищі, 1-й, 2-й, 3-й та 4-й найдавніший кам’яний хрест на світлині показано еволюційний в часі розвиток форм хрестів. Також виготовлений в с. Кушниця і встановлений в с. Гукливий Воловецького району ідентичний до надмогильних хрестів Куяльницького цвинтаря – могил запорізьких козаків- перших мешканців майбутньої Одеси, започаткованому у 1790 р. На першому типу /2-а хрести/ кушницькому хресті, що стояли впритул до фундаментів церкви, крім символічних кириличних літер бракує напису. Аналогічні написи на хрестах братських могил козаків, що загинули у битві під м. Берестечком з датою 1651 р. Це невеличкі хрести, їхні поверхні грубо оброблені, слова літери розміщені без належної системи. Подібні старі хрести з колишнього козацького цвинтаря під сучасною назвою «Козацький редут», що між селами Плоска та Семидуби Дубнівського району на Рівненщині .
Характерно, що майже повсюдно в Україні ці хрести (чотириконечні) низькі, до того ж написи на них розміщені по всій передній частині.
На 2-у, та 3-у найдавнішому кам’янному хресті зберігся напис: «Радь Юрко, пожив 81 літ та Олена Радь» на третьому хресті. Це невисокі, до 1-го метра, прості, грецького типу хрести, однак відрізняються за формою написами і без орнамента. Закріплена на хресті інформація про покійного не має чітко означеного місця, мине до 50 років, поки вона зійде на нижню частину пам’ятника. У перших найдавніших і найпростих чотирьох типах хрестів відсутнє сонечко на ременах. Пропорції другого різновиду хреста співвідношення ширини до висоти як 1:2.
Третій різновид кушницького хреста це лотаринзький тип хреста, схожий з патріаршим хрестом з двома горизонтальними поперечинами – раменами. Тут похований, мабуть, греко-католицький вірник, на ременах співвідношення ширини до висоти як 1:2. По краях по всьому периметру з відступом 2 см. розміщена заглиблена борозда, з горизонтальним написом на верхньому ремені. Це шестикінечний хрест з перекладинами рівновіддаленими від геометричного центру. Це лотаринзький хрест, схожий з патріаршим хрестом з двома горизонтальними поперечинами, подібний хрест зображений на угорському гербі.
В наступного різновиду кушницьких хрестів їх декоративні риси мають свої особливості. В інтер’єрах католицьких храмів італійських міст середини 18 ст. вже зустрічаємо високі хрести, на ременах яких з’явилось три овальні форми у вигляді трилисника. Такі ж самі трилисники зустрічаються і на надмогильних хрестах міських цвинтарів не лише в італійських, але й чеських та словацьких земель, що входили до складу Австрійської імперії. Думаю, що греко-католицька церква, закріпивши свої позиції на Мараморощині, запозичила цей тип хреста, однак місцеві народні майстри внесли свої художні особливості в іконографію хрестів, які виготовлялися в с. Кушниця. Щодо кушницького осередку, то йому притаманні декоративні риси (різьблення та іконне зображення) хрестів з словацьких та лемківських та угорських земель, звідки прийшли майстри хресторобного ремесла, а також окремі місцеві жителі, будучи вихідцями з цих земель замовляли саме такі хрести.
У четвертого різновиду кушницього хреста (1837 р.) на ременах з’явились три овальні форми у вигляді трилисника – це трилистий тип хреста. Потрійне листя конюшини є символом Трійці. У цього різновиду кушницього хреста є горизонтальний напис на ремені, однак відсутнє сонечко, нижче ремен в сторону землі ідуть три уступи-сходинки, тут вже простежується еволюція, іконографія поступово ускладнюється. Такий же кам’яний хрест на могилі невідомого встановлений в с. Колочава на прицерковному цвинтарі церкви Святого Духа.
У п’ятому різновиді хреста, де похований Гецко, з горизонтальним написом на ремені відсутнє сонечко, однак на ременах появились трилистники завершень, всередині їх є по 4 пелюстки, однак вони розміщені не в колі. В нижній прямокутній частині, після першого уступу, з’явився горизонтально розміщений орнамент у вигляді чотирьох трикутників – пірамід, нижче якого продовжується текст про усопшого. Можливо, це елементи верховинського орнаменту, привнесені з гуцульщини, і можливо, замовники пам’ятника захотіли бачити рідний для усопшого орнамент – узор. 

Ваш отзыв

Ваш коментар