Версія для друку Версія для друку

СУЧАСНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ПОЄДНУВАВ ІЗ ПРАКТИЧНИМИ НАВИКАМИ

Таких лікарів-травматологів, як Іван Михайлович Ламбрух, у Іршавській районній лікарні на пальцях однієї руки порахуєш. Йому не слід було користуватися рентгеном, щоб визначити перелом руки, ноги чи ребра. Водночас у своїй медичній практиці поєднував сучасні методи діагностики та лікування хворих з набутим життєвим досвідом. Кожен, хто звертався до нього по допомогу, знав, що він неодмінно докладе всі зусилля до того, щоб повернути людині здоров’я. Але при цьому додає, що хворі повинні не тільки прислуховуватися до порад лікаря, а й сумлінно їх виконувати. Бо дорогоцінний час, використаний на лікування, може пропасти намарно. Особливо це стосується сільських жителів. Мало хто з них дотримується настанов лікаря. Як тільки стане людині трохи легше, вона одразу починає займатися власним домашнім господарством. Порається на присадибній ділянці, веде догляд за тваринами і при цьому мало дбає про себе.
– Часто це є причиною того, – каже Іван Михайлович, – що у хворого неправильно починає зростатися нога чи рука, а потім він уповає на лікаря. Хоча насправді це далеко не так. Чоловік у першу чергу сам повинен дбати про своє здоров’я. Береженого, як то у народі кажуть, й Бог береже.
Іван Михайлович – добре знана в районі людина. Майже немає такого населеного пункту, куди б не ступала його нога. Пригадую, одного разу доводилось побувати разом з ним у Осої. У сімдесятирічного дідуся був перелом ноги. Догляд за ним вела старенька дружина. Я бачив, з якою радістю у них заіскрилися очі, коли побачили на порозі власної хати Івана Михайловича. Дідусь зронив сльозу. Я теж не міг стриматися від побаченого… Це була дуже хвилююча мить.
– Як настрій? Що нового? – перше, що запитав він. – Як ся маєте?
– Добре, слава Богу! – відповів дідусь.
Незважаючи на справи, Іван Михайлович трохи поговорив із хворим, дав дружні поради і чемно відклонився. Про ввічливість сучасна молодь майже й не думає. Слів вдячності у їх вжитку практично немає. А інколи слово більше допомагає, ніж ліки.
Цьогоріч І.М.Ламбруху виповнилося сімдесят. Народився він у селі Дунковиця. Із раннього дитинства звертав увагу на людей, які ходили з паличкою, часто допомагав їм, розпитував що і як. А то були післявоєнні роки. На село був один лікар, який лікував від усіх хвороб. І то майже із початковою освітою. Інколи прислухався до сільських знахарів, почуте занотовував і при можливості використовував. Наприклад, заподіяна травма швидше виліковується за допомогою живокосту. Напевне, тому після закінчення Кам’янської середньої школи вступив у Берегівське медичне училище, яке успішно закінчив.
Батьки, Ганна Василівна і Михайло Юрійович, дуже раділи за сина. Адже він ріс обдарованим хлопцем, вчився тільки на відмінно. Здобута спеціальність фельдшера знадобилася йому і в армії. Дослужившись до старшого сержанта, повернувся в запас. Відчував, що бракує знань, тому подав документи на медичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив в 1979 році. З серпня 1979 року по червень 1990 року проходив інтернатуру по хірургії в м. Кіровоград. Після закінчення інтернатури працював лікарем – травматологом в обласній лікарні.
– В гостях добре, а вдома краще, – усміхається Іван Михайлович. – За всяку ціну я прагнув повернутися в рідне Закарпаття. Тодішній головний лікар області Василь Рішко дав «добро», але з однією умовою: йти працювати викладачем Міжгірського медучилища. Довго довелося вести мову з ним, що я не хочу бути на викладацькій роботі. Моє покликання – лікувати людей. Таки вдалося його переконати: у 1981 році мене призначили хірургом-травматологом Усть-Чорнянської дільничної лікарні. Там було всього 75 ліжок. 25 з них належало нашому відділенню. Я тоді працював на посаді хірурга-травматолога.
Працювати там довелося чотири з половиною роки. Потім мене перевели в Іршавську райлікарлю у травматологічне відділення. Завідувачем відділення був тоді Степан Юрійович Сокол. У той час кількість ліжок збільшилася до 60. Роботи вистачало. Хворі отримували допомогу на сучасному рівні. Уже тоді лікарі-травматологи володіли методом накладення стержневого апарату, апарату Єлізарова, пластинок системи АД та іншими методами при лікуванні різних переломів. Іван Михайлович охоче згадує тих,з ким доводилося працювати. Серед них – лікарі-травматологи Іван Іванович Голяна, Олександр Іванович Бурч та медсестри Ганна Михайлівна Порташ, Людмила Іванівна Федорочко, Ганна Михайлівна Ваш, Ганна Михайлівна Лемак та інші.
У 2000 році І.М. Ламбрух очолив травматологічне відділення райлікарні
– То були надзвичайно трудні часи, – згадує тепер Іван Михайлович. Гроші на ремонт приміщення держава не давала, доводилося шукати спонсорів. Охоче йшли нам на допомогу директори промислових підприємств району – абразивного Василь Дубішко, Ільницького дослідного заводу МЗУ – Дмитро Матіко, заводу «Іршавремверстат» – Олександр Барна, Приборжавського заводоуправління будматеріалів – Михайло Ісак та інші. Поміняв також усі ліжка у травматологічному відділенні, дбав про сучасне обладнання. Перебуваючи на цій відповідальній посаді, проявив неабиякі організаторські здібності по організації і становленню травматологічної служби. Іван Михайлович досконало володіє необхідними методами діагностики та лікування ортопедо-травматологічних хворих. Систематично працював над підвищенням свого професійного рівня, регулярно проходив курси підвищення кваліфікації. Свої знання та практичні навики охоче передавав молодим. Він – лікар вищої категорії. За час роботи в Іршаві поставив на ноги сотні, тисячі людей,за що йому вони щиро вдячні.
Іван Михайлович був делегатом XVII з’їзду ортопедів-травматологів України в м. Чернівці.
– Головна мета форуму, – згадує тепер Іван Михайлович, – виявити не лише надзвичайно важливі проблеми нашої галузі та об’єднати найкращих спеціалістів, як нашої країни, так і закордону, але й надати необхідний науковий поштовх для подальшого розвитку новітніх технологій та напрямків на теренах України.
Травматологи і ортопеди п’яти країн обмінювалися знаннями. Це Німеччина, Швеція, Чехія, Молдова та Україна. Досвід українців дозволяє покращити якість лікування переломів кісток та лікування захворювання суглобів. 40 років тому хворий лікувався три місяці у лікарні. Тепер – за 3-5 днів. Завдяки тому, що з’явились технічні можливості виконувати операції через проколи шкіри, різко знизилась травматологічність оперативних втручань. І хворі легше переносять, вони швидше виписуються додому, з третього дня починають ходити.
Разом з дружиною, Оленою Янівною, виховали і виростили дочку Мар’яну. Уже мають двох онуків.
Про Івана Михайловича схвально відгукуються іршавчани та жителі району. Він ніколи не ставився зверхньо до своїх колег і пацієнтів, завжди чемний, ввічливий і привітний, приємний у розмові. За це має повагу і авторитет серед людей.
..І.М.Ламбрух – серед постійних читачів районної газети «Нового життя». Неодноразово й сам виступав на її сторінках. А це радує. Бо в особі лікаря маємо постійного читача

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар