- Нове життя - https://nz-ir.com -

СПОГАД ПРО ПОБРАТИМА СТЕПАНА ВАЙДУ

З кожним роком все далі і далі віддаляємося від того вікопомного дня, коли ціною мільйонів людських жертв була здобута перемога над фашизмом. Друга світова війна найбільш кровопролитна за всю історію людства, в якій брали участь й наші односільчани з Броду.
Недавно побував в оселі учасника війни, нині покійного Бабинця Михайла Михайловича – легіонера чехословацького корпусу генерала Людвіка Свободи.
Мене радо прийняла його дочка – Марта Михайлівна. Після короткої розмови, ми зайшли до вітальні. На стіні – портрети членів родини і, звичайно, батька у військовій формі, старшого сержанта. Відчинила шафу. Піджак батька-фронтовика. На ньому прикріплені ордени та медалі. Їх аж вісім. У кишенях піджака знаходяться фотокартки воєнних літ, документи про нагороди, подяки.
А найбільш цікаво – це чорним чорнилом написаний лист про його бойовий шлях, як фронтовика.
Ось як він про це згадує:
–14 березня 1944 року мене призвали в угорську армію. Незабаром відправили на Східний фронт. Ми, закарпатці, не хотіли воювати проти своїх і чекали нагоди, щоб здатись в полон. Це трапилось під Коломиєю, де ми так і зробили. Одразу заявили, що хочемо йти до армії Людвіка Свободи. До 1939 року Закарпаття входило до складу Чехословаччини, а в березні цього ж року було окуповано Угорщиною. В полоні ми вважалися чехословаками. Але нас направили на роботу в колгосп Ленінградської області. Вже звідти ми написали до штабу чехословацьких полонених в Москву. Після цього з нами почали поводитись краще, збільшили пайок. Потім відправили в місто Кросно, де були чехословацькі частини. Після медогляду мене було зараховано до танкового взводу, яким командував підпоручик Степан Вайда – уродженець села Дулово Тячівського району, герой Радянського союзу, герой Чехословаччини. На фронтах йшли великі бої. Після короткої підготовки нас, чехословацьких воїнів, відправили на форсування річки Одер, захопити плацдарм. Німці були ще сильні, добре озброєні, чинили відчайдушний опір. Але зупинити наступ Червоної армії, з якою пліч-о-пліч воював чехословацький корпус, не могли. Ціною великих втрат ми форсували річку Одер, вийшли до Моравської Острави.
Степан Вайда на той час вважався бувалим воїном. Одним з перших увірвався на вулиці Києва на своєму танку Т-34. Воював на Дуклі.
Підпоручик Вайда уміло керував своїм танковим підрозділом. Завжди був попереду. Зав’язував бій і вів нас за собою. Особливо відзначився наш командир при підходу до Моравської Острави. В передмісті при визволенні одного села підпоручик повів нашу танкову роту і прямо увірвався в наш населений пункт, де була зосереджена велика кількість живої сили і техніки противника. Ворог відступив. Було взято багато полонених і військові трофеї. Але продовжувати наступ ми не могли. Фашисти закріпилися за залізницею. Ранком накрапав дощ. Це я добре пам’ятаю. Танк Степана Вайди був на передньому краї. На його броні відкрився люк. Вайда висунувся, хотів щось сказати,в в ту мить, почувся постріл. На очах у всіх нас, від кулі фашистського снайпера загинув наш земляк, командир танкової роти підпоручик Степан Вайда. Це було 5 квітня 1945 року. Не дожив до Перемоги 1 місяць 4 дні. Йому було 23 роки.

SONY DSC

Після визволення Моравської Острави нас перекинули на визволення Праги, де я закінчив війну. Демобілізувався в серпні 1945 року. Перед відправкою додому перед нами виступив генерал Людвік Свобода і вручив подяку-грамоту. Хочу сказати, що війна з фашизмом була страшною. В ім’я Перемоги люди йшли в бій, не шкодуючи свого життя».
На цьому розповідь фронтовика закінчується, і для нього почалося мирне життя. Після демобілізації Михайло Михайлович Бабинець працював спочатку в млинкомбінаті, а потім займався бджільництвом в колгоспі.
Нагороджений орденами й медалями, серед них і від чехословацького уряду. Також має дві грамоти-подяки від генерала Людвіка Свободи за його підписом та повідомлення від командира військової частини, що йому, як і всьому особовому складу, була оголошена подяка від Сталіна.

Михайло Ломага.