Версія для друку Версія для друку

Іпостасі щасливої долі

Кожен по-своєму приходить у професію. Цілком можливо, хтось свого часу назвав би його вибір випадковим, але саме життя цього статечного, якщо не сказати кремезного шістдесятирічного чоловіка, опонуватиме такій тезі. Якщо про випадковість, – то тут на подібну гіпотезу працювало хіба що те, що цього надзвичайно палко бажали батьки Іван Михайлович та Олена Михайлівна, яким допікали хвороби.
Цього тижня Івану Івановичу Фельцану, завідувачу Сілецької амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, виповнилося шістдесят років. І всю свідому їх частину він віддав улюбленій медичній справі. І не просто віддав. Але при цьому вклав натхнення, душу, знання, досвід, нерви, недоспані ночі, всю кипучу енергію своєї непосидючої натури. Він, як і сьогодні, завжди відзначався активним способом життя. Починаючи ще зі студентської лави. Після навчання на медичному факультеті Ужгородського державного університету, інтерна Івана Фельцана направляють на далеку Сумщину – в Путивльську районну лікарню. Ностальгії не має, хіба що як за молодими роками. Там, як і у багатьох наших молодих спеціалістів, перед ним відкривалися доволі непогані перспективи. Широка різностороння практика, в чому найперше сприяв природний дефіцит вузькопрофільних спеціалістів, молодече завзяття, хороша теоретична підготовка у рідному вищому навчальному закладі та й загальна підтримка. Але рідний край продовжував вабити додому. Склалося так, що Іван Іванович виріс у Заріччі, а на той час у сусідньому Сільці за допомогою місцевого колгоспу, куди входили обидва населені пункти, відкрили лікарську амбулаторію.
Якось так уже вийшло, що на прийомі у депутата обласної ради – начальника Закарпатського облздороввідділу Василя Миколайовича Рішка побувала мама молодого лікаря Олена Михайлівна Фельцан. Серед іншого, зайшла мова і про перспективну вакансію, яку Василь Миколайович запропонував заповнити її сину. Це тепер такою звучною видається невтаємниченим посада головного лікаря сільської амбулаторії. А тоді молодий лікар, хлопець отримав у розпорядження будівлю ще дорадянської доби без водопроводу, каналізації, централізованого опалення. Завзято взявся за справу і не може не згадати добрими, щирими словами тодішнього голову колгоспу Михайла Йосиповича Петрищу та першого керівника району Івана Івановича Галаса. Саме вони допомогли йому справитися зі здавалося б непереборними труднощами об’єктивного характеру.
Подолав. Зумів. Згодом зрозумів дуже важливу річ: вирішувати актуальні не лише особисті, але спільні справи набагато краще вдається, коли ти представляєш очолюваний тобою колектив не тільки як призначена особа, а і – як народний представник. Так він став депутатом сільської ради.
А згодом він став одним із найбільш активних депутатів Іршавської районної ради того знаменитого призову Василя Васильовича Рішка – головного лікаря рай лікарні. Василь Васильович справедливо вважав, що на той час медичному працівникові мало володіти професійними навичками, для ефективної допомоги хворим. Кращі представники медичної сфери повинні вміло оперувати ще й інструментом громадського і владного впливу. З того часу Іван Іванович вже четверте скликання поспіль – депутат районної ради. Наразі очолює постійну депутатську комісію райради з питань розвитку охорони здоров’я, соціального захисту і зайнятості населення.
Справа далебі нелегка – відстоювати життєві інтереси жителів сільських населених пунктів при суцільній нестачі фінансування найбільш необхідних проектів. Адже, що не говори, а кожен із колег-депутатів покликаний, по великому рахунку, відстоювати у представницькому органі інтереси своїх виборців, інколи, чого гріха таїти, вони цілком можуть розходитися із загальногромадськими, чи вузькопартійними, або й суто корпоративними. Це реалії життя. І як лікар, він доволі часто і вдало ставить вірний діагноз для правильного прийняття важливого рішення.
Іван Іванович Фельцан в цьому аспекті бачить надзвичайно позитивну роль проведеної медичної реформи на базовому рівні. Людина досвідчена, висококваліфікований фахівець, принциповий у відстоюванні як інтересів колег-медиків і пацієнтів, він заслужено відносить пальму першості у цій справі в нашому районі Оксані Іванівні Булеза. Підтверджуючи свої слова, він наводить приклади зі своєї практики. Повним ходом пішло наповнення АЗП-СМ обладнанням та апаратурою. Це відбувається такими темпами як ніколи. Особисто він першим у області досяг максимального ліміту, а в минулий травень-червень дві тисячі підписаних декларацій по обслуговуванню мешканців населеного пункту. Наразі має їх 2150. Вищу кількість вважає недоцільною. Бо від цього, на його думку, потерпатиме як якість обслуговування хворих, так надмірне навантаження матиме лікар.
Окрім згаданих уже позитивів останнього періоду, неодмінно називає і плідну співпрацю із Сілецьким сільським головою Віктором Юрійовичем Кузьмою. У співпраці з ним та за сприяння депутатів сільської ради вийшли на фінішну пряму підготовки та співфінансування побудови нової сільської амбулаторії.
Ведучи мову про людей, наголошує так само на відмінних своїх помічницях сімейних медсестрах – І.С.Попович, І.С.Онисько та медбрата А.А.Мошколи.
Для такої людини, як Іван Іванович Фельцан, людський фактор надзвичайно важливий. Це практично неодмінно відчуваєш при кожній з ним розмові. І вже поза всяким сумнівом, цінність для нього – його родина. Чи не три десятки літ прожили вони із Вірою Іванівною спільно, а коли говорить про кохану дружину – в сильному голосі відчутно прориваються нотки ніжності. Така ж тональність і при монолозі про дітей. Тільки короткий перелік, і вже переконуєшся, що Іван Іванович заслужено має чим пишатися. Старша донька, Мар’яна Іванівна – кардіолог-рентгено хірургічного відділення Закарпатського обласного кардіодиспансера, молодша – Ельвіра Іванівна, після успішного закінчення медфаку УжНУ підтвердила диплом у Чехії і практикує лікарем-інфекціоністом у місті Опава. Син Іван Іванович – провідний спеціаліст сервісного центру МВС у Іршаві, має дві вищі освіти.
Напівжартома-напівсерйозно запитав про «хобі» зарічан, але почув, що як і кожен житель цього села, Іван Іванович серйозно займався з сім’єю вирощуванням городини. Правда, тепер тільки для своїх потреб, та ще знайомим роздати. Мабуть, це сильніше за всяку меркантильну потребу. А от щодо справжнього хобі, то це, безумовно – спорт. У молоді роки успішно виступав за футбольну команду Заріччя. Довгий час був лідером і організатором такої ж команди медичних працівників, яка неодноразово ставала призером обласних спартакіад медпрацівників. Не без гордощів І.І.Фельцан ділиться і своїми успіхами у такому виді спорту як армрестлінг.
Побіжний перелік усіх занять цієї людини – і такий обсяг газетної площі. А ще ж є одна задушевна сфера. Її ювіляр і не обходить, але водночас і не вип’ячує. Він – глибоко віруюча людина. До того ж не просто церковлений, але й встигає долучатися до участі у відправленні треб.
Перелічені іпостасі його душі – це своєрідні нагороди для Івана Івановича, але в житті вони цілком можуть складатися у життєву долю людини.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар