- Нове життя - https://nz-ir.com -

Життєва стежина Степана Жупанина писалася в «Новому житті»

Переглядаючи архівні матеріали районної газети «Нове життя», натрапив на автобіографію колишнього працівника часопису Степана Жупанина. Цінність і важливість пожовклого від часу документа полягає в тому, що саме тут почала писатися життєва стежина відомого українського письменника, який одним із перших літераторів Закарпаття удостоївся всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки.
Автобіографію Степан Ілліч написав власноручно, без помарок і виправлень, гарним, каліграфічним почерком. У вільній формі розповів про себе, свою діяльність і плани на майбутнє. Але пише він творчо. Уже з перших рядків відчувається, що це творча, обдарована особистість, майбутній письменник. Втім, прочитайте самі. Подаємо майже без змін. 

«Народився 18 січня 1936 року в с.Іршава в сім’ї селянина-бідняка. Батько мій працював на клаптику своєї землі, орендованої у місцевих куркулів та євреїв. Умови життя нашої сім’ї були дуже тяжкі. Мої брати йшли в найми, щоб заробити хліба, бо батько не мав змоги заробляти на себе і на сімох членів сім’ї. Коли мені минуло п’ять років, я з молодшою сестричкою збирав у лісі гриби і квіти, а потім продавав їх панам. За одержані гроші мама купувала сіль і сірники. Хоча б цей факт взяти для прикладу, то вже можна переконатися в тому, яке злиденне було життя сім’ї.
Шестирічним хлопчиком я пішов у найми, став пасти корів.
Вчитися в школі я не міг. Тільки в 1942 році мама записала мене в перший клас, та систематично відвідувати школу я не мав змоги, бо не було одягу і взуття на зиму.
У 1944 році визволителі перейшли високі гори Карпати і принесли в Закарпаття довгождану волю. Радісним і щасливим стало наше життя. У хату прийшов достаток, всі діти пішли вчитися в школу. Ще кращим стало наше життя після того, як в Іршаві було створено колгосп.
У 1947 році я закінчив початкову школу і вступив в семирічну школу. У 1950 році я став учнем Іршавської середньої школи, яку закінчив у 1953 році з добрими успіхами у навчанні.. Мріяв вступити у вуз, але із-за домашніх обставин я не зміг задовільнити своє бажання. Мої три брати знаходяться в рядах Радянської Армії, а сестра живе окремо. Тепер я залишився сам з батьками.
У 1954 році я обов’язково вступлю в Ужгородський учительський інститут. Докладу всі зусилля, щоб стати висококваліфікованим спеціалістом.
Зараз я працюю в районній газеті «За нове життя», а одноразово навчаюся в Іршавській вечірній школі, заняття в якій набагато поповнюють мої знання.
Ось коротка моя біографія.»
То було 2 липня 1953 року. Редактор газети І.П.Сопільняк прийняв С.Жупанина на посаду літпрацівника.
Із тих пір промайнуло чимало літ. Мрії хлопця у вишиваній сорочці з вулиці Зарічної збулися. Після закінчення Іршавської середньої школи вступив на відділення української мови та літератури історико – філологічного факультету Ужгородського державного університету. Учителював у селищі Ільниця та місті Виноградові. Із 1970 по 1973 рік навчався в аспірантурі Інституту Академії педагогічних наук України. Захистив дисертацію, став кандидатом педагогічних наук, доцентом, а в 1996 році – доктором педагогічних наук, професором. Працював викладачем, завідуючим кафедрою гуманітарних дисциплін в Ужгородському університеті. 

З грудня 1986 по лютий 1992 роки завідував кафедрою педагогіки, психології та суспільних дисциплін у Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти. Працював професором цієї кафедри. Був автором близько трьох десятків книг для дітей та юнацтва.
Степан Жупанин написав більше трьох сотень наукових праць, упорядкував читанки «Сонячний світ», «Карпатська весна», «З чого починається Вітчизна» та інші. Багато його віршів увійшло до шкільних читанок і хрестоматій.
За збірки віршів, казок загадок скоромовок «На високій полонині» та співаник для дітей «Закарпатські візерунки» у 1994 році йому була присуджена премія імені Лесі Українки.
Вірші, пісні та наукові праці С.Жупанина перекладені на російську, угорську, чеську, словацьку, білоруську, литовську, казахську, туркменську, киргизьку, таджицьку, осетинську, черкеську та інші мови світу.
Указом Президента України йому присвоєно звання «Заслужений працівник народної освіти України».
Відрадно зазначити, що саме з приходом у районну газету Степана Жупанина було створено літературну студію «Промінь», якій цьогоріч виповнюється 66 літ. Її вихованці стали відомими українськими письменниками. Серед них-лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь з Сухої, лауреат міжнародної літературної премії імені Олександра Духновича Іван Петровці з Осою, лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка, поповнили ряди Спілки письменників України Іван Шмулига з Приборжавського, Оксана Фулитка з Іршави, Лідія Повх з Кушниці.
Давно вже настав час заснувати районну літературну премію імені Степана Жупанина. На Закарпатті чимало письменників, які гідні цього високого звання.
Отож, Степан Ілліч залишив по собі глибокий слід на літературній ниві. Водночас знаково, що свою життєву стежину починав торувати саме в районній газеті «Нове життя».

Василь ШКІРЯ