Підприємці – це ті люди, які знають, що таке ризик далеко не з чужих слів. Мабуть, ті з них, які займаються виробництвом певної продукції, розуміють згадане поняття чи не найкраще. Чому? Хоча б тому, що на кожному етапі виробничого процесу може виникнути купа нюансів, які призводять до небажаних наслідків. А через це ставиться під сумнів поставка чергової партії товару, безумовно, підприємець влітає у копійку, адже продукцію можуть забракувати або ж доведеться додатково витрачатися, щоб, образно кажучи, виправити помилки. І це тягне за собою ще низку неприємних сюрпризів, тобто утворюється своєрідна ланцюгова реакція, від якої радості мало.
Вочевидь, виробничникам потрібно працювати по-ювілерному точно, аби комар носа не підточив. У цьому вже добре переконався підприємець Михайло Михайлович Сабов з Кушниці. Основна його діяльність полягає у виробництві дерев’яних заготовок для швабр та щіток, інакше кажучи, дерев’яних ручок. У них залишається тільки нарізати ямки та запресувати відповідну щетину. Здається, що нічого надскладного тут нема, та можна так думати лише доти, доки не вдатись до глибшого аналізу.
Свого часу Михайло Михайлович, як і багато жителів нашого району, їздив заробляти за кордон. Та зрозуміло, що більше часу йому хотілося бути вдома з сім’єю. Почав метикувати, чим можна зайнятися у рідному селі. Отак у 2003 році й започаткував власну справу. Взявся за розпилювання деревини на невеличкі бруски квадратної форми і реалізовував їх. А вже згодом почав виробляти нинішню продукцію. За рахунок цього вдається зекономити на деревині, а втричі збільшилася кількість робочих місць та в кілька разів більше сплачує податків. До прикладу, за підсумками минулого року у нього працювало вже 15 чоловік. До бюджету сільської ради відрахував 130 тисяч гривень. Вдвічі більше коштів спрямував до районного бюджету.
Варто відзначити, що для своєї діяльності Михайло Сабов має сертифікат ФСЦ, тобто Лісової опікунської ради – міжнародної неурядової, некомерційної членської організації, яка займається просуванням екологічно відповідального, соціально вигідного і економічно життєздатного управління лісами у світі. Представництво цієї ради є у Львові, яке періодично перевіряє всіх, кому видало згаданий документ. Щоб мати такий сертифікат, потрібно відповідати певним жорстким вимогам. Зокрема, ліс повинен бути екологічно чистим та легальним, робітники мають працювати офіційно, на підприємстві необхідно дотримуватися всіх правил техніки безпеки тощо. Що дає цей документ? За кордоном майже всі фірми співпрацюють тільки з тими, хто має такий сертифікат. А підприємець з Кушниці якраз і збуває свою продукцію за кордоном – в Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині. За стільки років співпраці вже й мови дещо вивчив, бо доводиться знати по роботі.
Здається, з боку все це виробництво виглядає дещо казково і якоюсь мірою романтично. Мовляв, заробляєш гроші, на тебе працюють, спілкуєшся з іноземцями тощо. Та вести у нашій країні малий бізнес, не маючи владного впливу, не так уже й легко. За більш ніж 15 років діяльності у Михайла Михайловича неодноразово виникало бажання усе закрити, зібрати валізи і податися за кордон. Але все ж стримувало розуміння, що відповідає за сім’ю, яка чи не в повному складі підкладає плече для розвитку бізнесу, а також має зобов’язання перед людьми, котрі у нього працюють. Були часи, коли підприємець працював у мінуси, щоб просто втриматись. А все через те, що багато хто, як кажуть, пішов був у тінь і не видавав чеків на проданий товар, а кушничанину для роботи все одно потрібно було його купувати. Виходило так, що не міг документально підтвердити свої великі витрати і потім сплачував невиправдані і нереальні податки.
Чесно кажучи, на шляху підприємця чимало каменів спотикання. Один із них – це відсутність великої суми оборотних коштів. Щоб краще зрозуміти, про що йде мова, наведемо приклад. Нині лише автомобіль деревини із доставкою обійдеться до 35 тисяч гривень. Але щоб з неї була готова продукція, можливо, піде і місяць часу. А товар ще треба реалізувати, й лише так можна отримати за нього гроші. Інший нюанс полягає у тому, що працівники теж не сидітимуть без роботи і не чекатимуть, коли у тебе фінансово вийде завезти чергову порцію деревини для обробки, за яку теж, до речі, просять оплату наперед. Так, вихід є. Можна взяти кредит, але у нас захмарні 27 відсотків річних. То наскільки економічно вигідно це зробити?
Однією із запорук успіху міг би бути також сучасний верстат, але він коштує шалені гроші. Тому Михайлові Михайловичу залишається вдовольнятися поки що тим обладнанням, яке випущено кілька десятків років тому. Якість роботи у нього висока, а от оперативності і функціональності не вистачає. Зокрема, різниця у кількості виготовлених заготовок між нашим підприємцем і його закордонними колегами становить кілька тисяч. Якщо при однакових умовах кушничанин витратить на деревину більше 5 тисяч гривень, то у Європі у них піде не більше 2 тисяч гривень. При цьому його колеги зароблять до 8 відсотків, а Михайлову Сабову вдасться нашкребти відсоток. Слід відзначити, що у виробництві щітки основу складності становить виготовлення дерев’яної ручки, а вони ж бувають різних форм, не можна помилятися навіть на якусь долю міліметра, бо потім не вийде втиснути цю заготовку у верстат. До прикладу, у мого співрозмовника одна така дерев’яна ручка коштує 4 гривні з копійками. У нього їх купують закордонні фірми. Маючи сучасні технології, вони просто нарізають ямки і запресовують туди щетину. І щітку продають вже за понад двадцять гривень. Погодьмося, різниця суттєва. Хтось би сказав, що наш підприємець міг би підняти ціну на свій товар, але у нашій країні ринок диктує такі умови, що суттєво цього зробити не можна, бо інакше ніхто не купить.
Як же ставляться до виробництва у європейських країнах? Михайло Михайлович має закордонних партнерів і спілкується з ними на подібні теми. Нещодавно мав розмову з чехом. Той каже, що придбав верстат за 250 тисяч євро. Половину грошей вклав сам, іншу половину надала держава за рахунок виграного ним гранту. Там також значно нижчі відсотки річних на кредити для бізнесменів. Якщо банки встановлюють лише чотири відсотки, то іноземні підприємці вважають, що то вже забагато. 
Як і в будь-якій справі, багато що у виробництві вирішують кадри. Одним із «довгожителів» у підприємця можна вважати 36-річного сумлінного працівника Андрія Русина. Він вже трудиться там близько 18 років, привів туди також свого брата. За весь час роботи лише на два місяці їздив на заробітки. Одним із давніх робітників є й Іван Лапко з Броньки. Отже, хлопцям робота справді подобається і їх влаштовує. Окрім них, тут ще працює кілька сімей.
Попри негаразди, є у цій сфері і деякі плюси. Один з них – заборона на вивіз кругляка за кордон. Це позитивно вплинуло на експорт нашої продукції з деревини. Ще якби заборонили вивозити готові дошки, то можливості наших бізнесменів у цій сфері значно зросли б. Позитивом є і те, що зараз через тендер деревину може купити той, хто з неї щось виробляє. Раніше участь у цій процедурі міг взяти будь-який підприємець. Якщо трохи змоделювати ситуацію, то виходило так, що хто мав великі гроші, купив багато деревини, а потім міг продати іншим, ставлячи вже свою ціну, подеколи значно завищену і не завжди економічно обґрунтовану.
Дбає Михайло Сабов не лише про власний бізнес, але й про громаду. Часто виступає спонсором різних заходів, які проводяться у селі, фінансує реалізацію проектів, ініційованих сільською радою. Не скупиться надати допомогу і бюджетним установам Кушниці. Звертаються до нього часто односельці, щоб розпиляв деревину, адже має стрічкові пили.
Відрадно зазначити, що Михайло Михайлович займається безвідходним виробництвом. Він ще виготовляє з тирси брикети. Товар є екологічно чистим, абсолютно без хімізованих домішок, адже тирса просто пресується під впливом високої температури. Часто ці брикети використовують для піцерій, тому що швидко дають велике тепло. Цю продукцію підприємець реалізовує в основному в Угорщину.
Що ж можна зробити для покращення становища виробництва в Україні? З власного досвіду Михайло Сабов вважає, що насамперед необхідно викоренити корупцію. Стабільність в державі та кредити для бізнесу під «розумні» відсотки теж значно б допомогли зрушити справу з місця.
Іван КОПОЛОВЕЦЬ
