На все життя запам’яталася мені історія, яку розповів добре знайомий із Броду.
Захворіла у нього тримісячна дитина. Зібралися вони з дружиною у райполіклініку. Стали на дорозі, а транспорту в бік Іршави, як на зло, нема. Чекають вони півгодини, годину… Аж раптом із-за повороту вигулькнуло таксі. Водій на прохання мого знайомого пригальмував. Дізнавшись, у чому справа, вирішив допомогти. Та поки ті вовтузилися з дитиною, дужі, здорові пасажири рвучко всілися у автівку.
– Люди добрі! – просить бідна мати, – ми з дитиною їдемо в поліклініку, бо захворіла. А ви можете почекати інший транспорт.
– Вийдіть, будь ласка, – благально прохав таксист. – Я ж зупинився заради дитини…
– Ні, не вийдемо, – уперто наполягали на своєму пасажири. – Ми платимо такі ж гроші, як усі. І ти не маєш права нас виганяти з машини. Твоє діло – везти!
Довго торгувалися. Та як не прохали чоловік з жінкою, ті не уступили. Правду кажуть: поганому виду нема стиду. Довелося ще чекати десь півгодини.
А надворі накрапував холодний березневий дощ, дув вітер. Коли добралися в поліклініку, лікарі одразу приступили до лікування. Тепер мама з дитиною знаходяться у лікарні.
А як тим людям, які не уступили місце хворій дитині? Де ж їх серце? Невже ми стали такими черствими? Куди поділися такі поняття як честь, совість, доброта?
Або таке. Якщо їхати із Іршави у Загаття, то неодмінно звернете увагу на купи сміття. Їх висипали туди, звісно, не інопланетяни, а наші ж земляки. Така ж сама ситуація і в напрямку Чорного Потоку. Чого там тільки не побачите – шкарпетки, взуття, одяг, склотару, консервні банки… Особливо багато пластикових пляшок. Ми вже звикли до того, що напередодні Великодніх свят проводиться акція «За чисте довкілля». Проходять впорядкування й озеленення клумб, зрізка сухих гілок дерев, очищення кюветів. У належний стан приводяться населені пункти і прилеглі до них території, індивідуальні і комунальні житлові будинки, джерела водопостачання, огорожі…
Інколи можна почути, що на Заході всюди чистота і порядок. Таким хочеться сказати, що не там чисто, де підмітають, а там, де не смітять. Схоже, нам до цього ще далеко. Водії скидають сміття прямо з кабіни, не виходячи з автівки. І роблять це здебільшого пізно вночі, подалі від людських очей. Болісно писати про таке, бо часто поруч з батьками сидять і їх діти. І вони все це бачать. То ж який приклад ми їм подаємо?
Майже нема такого року, щоб в центрі Іршави не зламали деревце. А сакура – це окраса міста. Особливо весною, коли вкривається білосніжним цвітом. Бешкетників навіть не лякають відеокамери, які цілодобово ведуть спостереження. І нищать деревцята не ті, що їх саджають, а здебільшого ті, що сидять вдома без роботи, байдикують. Віддушину знаходять у тому, щоб нашкодити іншим.
… Поганому виду нема стиду. Це бентежить. Жити тим, що цілодобово сидіти у смартфоні – це дочасне. Треба навчитися жити не сьогоднішнім днем, а думати про майбутнє. Майбутнє рідної домівки, села, міста, країни залежить від кожного з нас.
Василь ШКІРЯ
