– Ви за кого?
– Я за…
– А я за гроші.
Ті три крапки там не випадкові. Сьогодні, у так званий день тиші, згадувати кандидатів у президенти України, вибори якого пройдуть завтра, зась. Тож – і не будемо. Нині – про тих, хто обирає і хто підраховує.
Мусимо погодитися з тим фактом, що значна частина членів дільничних виборчих комісій, а, втім, від цього не убереглися і окружні виборчі комісії, представляють так званих технічних кандидатів. Такі реалії. І навіть якщо подібний факт не надто налаштовує на веселковий настрій, з ним все-таки доводиться рахуватися. До того ж не забуваймо про ті труднощі, з якими формувалися ДВК (див. попереднє число газети про зміни у складі ДВК), виявляється, не так уже й легко заповнити вакансії у цій демократичній інституції на базовому рівні. Не забуваймо і про широковідому цитату вусатого дядька (снив би ся дітям собі): «не важливо, хто і як голосує, важливо – хто підраховує голоси».
Саме в цьому контексті нотка тривоги починає хвилювати і бриніти у, і без того напруженому повітрі. Що муляє? Та те, що вона, двотижневої давності попутниця, якраз і була однією із членкинь дільничної виборчої комісії. І в контексті розмови явно йшлося не про ту мізерну грошову суму, що її отримають члени ДВК за без перебільшення надскладну і архітрудну роботу завтрашнього дня, а саме про ті кошти, які виплачують своїм представникам у комісіях всі без винятку кандидати у президенти України. Факт доконаний. Тільки на це латентне порушення закону всі, немовби за негласною домовленістю, вперто і десятиліттями мовчать. З цим багаторічним шлейфом порушення виборчого законодавства змирилися. А нікому не здається, що цей шлейф уже перетворився на такий собі зашморг із тоненької надміцної ниточки, за яку у день найвищого прояву демократії непомітно смикають сильні світу цього?
Один із найбільш дієвих способів спротиву цьому є високий відсоток явки громадян на дільницях для участі у голосуванні. Чим вищий цей показник – тим менший люфт можливостей у добре налагодженому механізмі маніпуляторів нашим волевиявленням.
Це аж ніяк не звинувачення. Застереження.
Чому б і ні?
Нещодавно центральні ЗМІ повідомили, що найбільше закордонних дільниць для голосування ЦВК утворило в США, Німеччині і Молдові. Не хочеться виглядіти запліснявілим скептиком, але ніяк не йметься віри, що наших земляків у сусідній Молдові більше, аніж у тій самі сусідній Польщі, не такій уже далекій Чехії, ба навіть там уже в Італії та Іспанії.
У понеділок ми з Вами, шановний читачу, прокинемося 1-го квітня – у День сміху, або по-народному, у День дурня. Хочеться сподіватися, що не сміятимемося самі з себе і світ із нас після виборів і, щоб обрані нами не пошили нас таки у дурні.
Михайло ІСАК.
