Версія для друку Версія для друку

Перукар-професіонал ніколи не сидітиме без діла, такої думки дотримується Марія Кобаль із Броду

Гарно і свіжо виглядати – це не забаганка і не примха, а, мабуть, один із елементів самовираження. Якщо говорити про пошук перукаря, то кожен хоче мати свого, надійного, якому довіряє. Хоч кажуть, що ще той ся не вродив, аби усім угодив, та є велика плеяда представників цієї професії, які дбають про самовдосконалення, прагнуть вловити віяння сучасності, збагнути ті чи інші тонкощі, пройнятися побажаннями клієнта. Щоправда, є і такі, що працюють за принципом «Як вдасться». А, погодьмося, все-таки помилка у цій справі може дорого коштувати, адже після невдалого походу до надавача послуг у згаданій сфері як мінімум доведеться потім якийсь час ховатись від інших і не показуватись їм на очі, аби не засміяли. Зрозуміло, що псевдофахівців, які так «постарались», оминатимемо енною дорогою.
Сміливо до перукарів-професіоналів можна зарахувати Марію Іванівну Кобаль з Броду. Обраний фах вона вподобала давно. Ще зовсім юною полюбляла заплітати сусідським дівчатам косички. Якісь свої фантазії стосовно нових зачісок випробовувала на ляльках. І завжди здавалося, що чубчики їй ніхто так вміло і красиво не підрівняє, як вона сама. Тому коли у 2005 році закінчила Брідську ЗОШ І-ІІІ ступенів, то вагань, куди піти вчитися, у неї не було. Подала документи до Хустського професійного ліцею сфери послуг. Пробивала собі дорогу у цей заклад самотужки. Рідні про все дізналися лише тоді, як дівчину вже зарахували на навчання. На курсі їх було понад тридцять. Таким чином, вона впритул наблизилась до омріяної спеціальності «Перукар-модельєр» і потрапила в свою стихію. Вже зовсім скоро вкотре ще більше впевнилась, що вона на правильному шляху. Під час навчання було чимало практичних занять. Воно й зрозуміло, адже в перукарні чекають на «профі» з хоча б якимось досвідом роботи, а не буквоїда, котрий все достеменно просто визубрив.
У цьому напрямку діяльності дещо парадоксальна ситуація. Що мається на увазі? Сідаючи в крісло перукаря, завжди трохи пробивається страх, що можеш і не залишитись цілим і неушкодженим. Подумаймо, чи багато сміливців після цього ризикне віддатись у руки практикантів. Звісно, що таких, як кажуть, доводиться шукати зі свічкою серед білого дня. А практичні навички все ж якось потрібно набувати. Тому першими клієнтами ліцеїсток ставали студенти цього закладу, які навчались на інших спеціальностях. Зрозуміло, що все робилося під чіткою і злагодженою опікою досвідчених фахівців, котрі при потребі всі огріхи виправляли. Багато порад і настанов, які давали викладачі, Марія Іванівна застосовує в роботі і зараз. Окремі з них згадує з усмішкою на обличчі. До прикладу, коли миєш голову клієнту, радили ставати позаду нього, а не сідати йому на коліна. Вже коли навчалася, то, так би мовити, виступити у якості піддослідних зайчиків погоджувалися родичі. Не все вдавалося з першого разу, та зі своїми все-таки легше було порозумітися. Після навчання, аби закріпити здобуті знання і навички, проходила практику в Хусті, у відомої у своїх колах викладачки.
Запити на різноманітні перукарські послуги ростуть. Тут лише встигай за новинками сьогодення. З’являються нові інструменти та технології, вражає різношерстість зачісок тощо. Для підвищення кваліфікації імениті перукарі періодично влаштовують в обласному центрі різні семінари та майстер-класи. Марія Іванівна – частий гість на таких заходах. Ось і нещодавно почерпнула інформацію про свіжі методики підстригання бороди та догляду за нею. Звісно, після кожних відвідин подібних семінарів отримує не лише міцні знання, а й відповідний сертифікат.
Три роки тому у пошуках добре оплачуваної роботи поїхала до Відня – столиці Австрії. Спілкуються тут переважно німецькою, яка жінці давалася важко. У школі вона непогано вчила англійську, що в чужій країні стало в пригоді. Можливо, зараз смішно виглядає, що малювала собі схеми маршрутів пересування, щоб потім не заблукати, та тоді було не до жартів. Поки не мала нормальної і стабільної роботи, надавала ще послуги перукаря. 

Працювала в емігрантів із Закарпаття. Вони там є власниками мережі магазинів, що торгують м’ясними виробами. Марія Кобаль створювала зачіски для шефа і його родини. Її клієнтами було також чимало наших закарпатців, які там заробляють на хліб насущний. Бувало, по кілька чоловік збиралося на одній квартирі і чекало на візит свого спеціаліста. Для неї це було зручно, адже не доводилося багато їздити туди-сюди. Там вона ще більше зрозуміла, що з її спеціальністю не пропадеш, а перукар-професіонал ніколи не сидітиме без діла. Вона вже третій рік вдома, а й тепер їй іноді знають звідти написати і поцікавитись, коли можна прийти підстригтись. Жінка каже, що там перукарська справа набагато цінніша, ніж у нас. Простий робочий може собі дозволити потратити на послугу перукаря 15-20 євро, а в салоні йому довелося б заплатити у два рази дорожче. У неї навіть була можливість там залишитись і працювати за фахом, та на заваді стало незнання іноземної мови.
Марія Іванівна належить ще до тих перукарів, котрі полюбляють підтримати розмову на різні теми. Одним словом, не дасть нудьгувати. Разом з тим, вправно володіє ножицями, наче піаніст-віртуоз натискає пальцями на клавіші інструмента.
За свій одинадцятирічний досвід роботи мала безліч клієнтів різних спеціальностей, посадовців, підприємців тощо. Спілкування з ними, безперечно, розширює ще і кругозір. Отже, успіхів на цій нелегкій і такій потрібній ниві…

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар