У ці дні газети, радіо, інтернет і телебачення тільки те й роблять, що застерігають нас від грипу і застуди. Радять бути обережними, остерігатися переохолодження, дотримуватися правил особистої гігієни, більше часу проводити на свіжому повітрі, перед сном робити вечірні прогулянки. Навіть в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун у своєму «Фейсбуці» дає нам свої цінні поради із цього приводу.
Наслухавшись всього, якось легко стало на серці, і я вирішив навіть не виходити із квартири. А куди йти? Завод уже п’ятнадцятий рік не працює, грошей нема, щоб прогулятися по ганделиках і перехилити чарку-другу.
Та клятий грип знайшов мене і на п’ятому поверсі. Підвищилась температура до сорок градусів, відчув болі в голові, ломоту в м’язах, озноб. Аби, бува, чого не трапилося, я викликав лікаря.
Іван Петрович не забарився. Зайшов у кімнату в білому халаті, з тонометром і сумкою у правиці. Напевне, так поспішав, що поступавпо підлозі у кімнату у брудних черевиках (але в Іршаві так не прийнято). Наразі подумалося, що він або дуже культурна і ділова людина, або у нього немиті чи діряві шкарпетки. Оглянувши квартиру, лише знизав плечима.
– Не дивуюсь, що хворієте…
– Чому? – з ноткою тривоги в голосі питаю.
– У вашій квартирі – безліч бактерій.
– Не може бути? – категорично заперечив я. – Звідки їм узятися? Я цілий рік не відчиняю вікна. Хіба… Хіба у двері пролізають кляті…
У цю мить я не стримався і голосно чхнув. Бачу, лікар змінився на обличчі, став блідий, як стіна. Мабуть, щось негаразд. Насупивши волохаті брови, пробурмотів під ніс і багатозначно похитав головою.
– Щось мені не подобається ваш кашель.
Мені стало від почутого моторошно. Не знав, що й відповісти. Потім, ніяковіючи, мовив:
– Вибачте, але я краще не можу…
Лікар був, з усього видно, людиною принциповою (недаремно прийняв клятву Гіппократа). Він вчепився за мене, мов п’явка. Нащупавши пульс, поміряв температуру, поцікавився, що непокоїть. А потім, ніби між іншим, запитав:
– А як у вас із апетитом?
– Та так, часом їм, а часом – ні.
– Здається, Іван Петрович вхопився за соломинку.
– А відколи не маєте апетиту?
– Якщо добре перед сном попоїм.
– ?
«Ну все, – подумав я, бо від почутих слів лікарю зробилося зле. Він нервово походжав по кімнаті, почав наспівувати якусь пісеньку. Яку саме, я наразі не міг збагнути.
– Пане лікарю, а ви не скажете, який стан мого здоров’я?
– А так собі, задовільний, – багатозначно відповів лікар. – Правда, в грудях щось хрипить, але це мене не дуже бентежить. Мене більше турбує…
Я недослухав, бо не міг стерпіти такого зухвальства. Обурився. Авжеж, мене б теж не хвилювало, якби це у його грудях гуло.
– Грип – хвороба вірусна, – вів далі Іван Петрович. – Не можна цілуватись, пити з однієї чашки…
– Це вже я пройшов, – вперше за всю розмову усміхнувся я. – Недавно я поцілував дружину директора і мало не позбувся роботи.
– До того ж вам не можна ні палити, ні пити, ні в карти грати.
«Так можна і здоровим померти, – подумалося. – Напевне, з ним уже вела мову моя дружина. Замість того, щоб допомогти, він верзе чорт зна що. Мабуть, на двісті гривень тягне».
– Медицина в нас бідна. Нема коштів навіть на найнеобхідніше. Треба переходити на народні методи лікування. Вино маєте? – запитав лікар.
– Звичайно! – зрадів я. – І горілка є, і коньяк!
Через хвилину-другу ми вже сиділи за трилітровою банкою іршавського домашнього вина і закусували хлібом із часником та цибулею. Говорили про життя-буття, сперечалися.
– Без здоров’я нема щастя, – намагався філософствувати я.
– Так, – погодився лікар. – Бережи одяг, доки новий, а здоров’я – доки молодий.
– Авжеж, – п’яно кивав я головою. – Вартість здоров’я знає лише той, хто його втратив.
– Держи голову в холоді, ноги в теплі, проживеш довгий вік на землі, – радив мені Іван Петрович. – З усього було видно, що чим більше видудлив вина, тим більше турбувався про моє здоров’я.
Я теж не ликом шитий: чимало прочитав літератури на тему здоров’я. На видному місці у мене книжка «Здоров’я кожного в його руках». Тому намагався торочити своє:
– Здоров’я маємо – не дбаємо, а стративши, плачем. А найголовніше: і до ліків хвороба звикає.
Коли вино закінчилося, я видобув із полиці пляшку горілки. Коли й ту «розтрощили», знайшлася друга… Потім…
Ми так «долікувалися», що я, проводжаючи того, спіткнувся на сходах, впав і зламав аж три ребра. Тепер, коли пишу ці рядки, знаходжуся в травматологічному відділенні райлікарні. А у Івана Петровича справи ще гірші. Він лежить на сусідньому ліжку. Кажуть, впав по дорозі додому, внаслідок чого одержав перелом ноги і руки. Тепер буде знати, як лікувати грип і застуду народними методами.
Долікувалися!
Василь ШКІРЯ
