- Нове життя - https://nz-ir.com -

Велике очищення – духовна весна

Закінчився час підготовки до Великого посту. Перед кожним з нас пройшли образи митаря і фарисея, блудного сина, картина Страшного суда і вигнання з раю наших прародителів. Церква нагадувала нам про молитву просту, смиренну і сердечну. Церква нагадувала нам про безмежне милосердя Боже, яке вище за нашу гріховність, тільки б ми прийшли до небесного Отця нашого з щирим покаянням і бажанням стати кращими. Церква нагадувала нам про вічне життя і кінцевий суд Божий. А розповіддю про вигнання з раю наших прародителів Адама і Єви Церква попереджує нас про страшну силу гріха. Завершився час підготовки до Великого посту. І тепер починається Великий піст, свята Чотиридесятниця, починається духовна весна нашого відродження і оновлення, як називає піст святитель Іоанн Златоуст.
Бог створив людину по образу і по подобі своїй. Святою була душа перших людей, а тому не було потреби в заповідях Божих, бо всі заповіді були вкладені в моральну природу людини. Тільки одна заповідь – не десять, а одна – була необхідна першим людям, щоб зберегти святість душі, і заповіддю цією був – послух Богу. І дійсно, тільки послух Богу визначав той образ життя, той стан святості, в якому перебували перші люди. А це означає те, що для того, щоб зберегти цю святість і безгрішність, необхідно було слухати Бога. За словами преподобного Єфрема Сірина: «Бог створив людину вільною, наділивши її розумом і мудрістю. Він поклав перед очима людини життя і смерть, і якщо обере людина дорогу життя, то буде жити вічно».Але людина, не послухавши Бога, обрала дорогу смерті і була вигнана з раю. Бог вигнав перших людей з раю і приставив до райських воріт херувима з вогняним мечем. У їх житті раю не стало, тому що гріх увійшов у серце людини, заволодів його розумом і волею. А там, де гріх – там немає раю, тому що рай і святість – тотожні поняття. І людині довелося йти довгим і складним шляхом, допоки у Христі Ісусі, Божому Сині, людям знову не відкрилась можливість перемогти гріх, а значить знайти рай і в цьому житті, і в майбутньому здобути безсмертя – життя райське і блаженне.
Саме піст спрямований на те, щоб перебороти гріх. В умовах земного життя повна перемога над гріхом неможлива, але можливо піднести душу, розум, серце до Бога, можливо очистити свою совість, можливо досягнути стану, якого достатньо для того, щоб здобути безсмертне життя у Царстві Божому. Піст можна порівняти з ліками. Цінність ліків полягає в тому, щоб від гріха отримало зцілення не тільки тіло, а головне – зцілення людської душі, шляхом очищення її від скверн гріховних, шляхом покаяння. А покаяння згідно зі словами преподобного Ісаака Сірина, – є «двері милості, відкрита тим, хто посилено шукає його. Покаянням ми входимо в милість Божу; без покаяння не знайдемо милості».
Сьогодні ми вступаємо в особливий час, милістю Божою і любов’ю святої Церкви, призначений для нашого виправлення і довершеності, тобто для того, щоб відкинути справи темряви і прийняти божественне світло. Ми вступаємо в спасительний піст – період особливої праці, молитви і покаяння. Вступаючи в період святої Чотиридесятниці, сьогодні ми беремо у святому храмі в першу чергу благословення Господнє і молитви Святої Церкви, які читаються за церковним богослужінням. Святе Євангеліє пропонує нам, вступаючи у період посту, взяти з собою мир і любов. Піст призначений для того, щоб просити у Бога допомоги і прощення за всі наші гріхи і беззаконня, виправити своє гріховне життя і милістю Божою духовно відродитися. Неможливо отримати, говорить святе Євангеліє, прощення від Бога, якщо ми не прощаємо людей, які згрішили проти нас. Неможливо отримати Божий мир, якщо ми не можемо примиритися з людьми, які оточують нас. Тільки той, хто прощає людям, отримає прощення від Бога. Тільки той, хто примирився з оточуючими, може надіятися на божественний мир. Преподобний Єфрем Сірин говорить: «Прости брата свого, якщо согрішив він проти тебе, і Господь простить тобі прегрішення твої». Адже прощаються Богом тобі гріхи при умові прощення прогрішень проти тебе ближнього твого. З цього приводу святитель Феофан Затворник повчає: «Переломи себе і від немирних почуттів до брата перейди до щиро мирних – і тут все. Прощений день, який це великий небесний день Божий!».
Кожному з нас необхідно пам’ятати, що не завжди піст приносить духовну користь та приносить плід спасіння. Господь попереджає нас у святому Євангелії, що не можна поститись лицемірно (Мф. 6,16). Дійсно, якщо ми приймаємо піст лише для того, щоб іншим показати значимість своєї власної особи, наші гідні приклади, то такий піст не зцілює душу, а перетворюється у ліки, які приносять шкоду. Адже так поступали старовинні фарисеї, які намагались показати людям, як строго вони постяться, щоб люди, дивлячись на них, прославляли не Бога, а самих лицемірів, які використовують піст для того, щоб забезпечити для себе авторитет і повагу від ближніх. Але буває і тепер, коли не тільки так постились ветхозавітні фарисеї, але і церковні лицеміри, на жаль, так постяться і ще роблять це таким чином, щоб принизити інших християн чи завдати шкоду ближнім. Недаром апостол Павло дає таку настанову християнам, що «той, хто не їсть, не повинен засуджувати тих, хто їсть» (Рим 14,3). І це друга умова спасительності посту. Піст не дає нам права засуджувати інших людей.
Піст важливий тим, що він розвиває у людях звичку утримання, адже саме утримання – головна умова духовного росту людини. Піст – це школа виховання нашої волі, здатність обмежувати себе заради головного – визволення своєї душі від гріха.
Мета посту – покаяння, зміни душі людини, її внутрішнього стану. Ці зміни досягаються через піст (утримання від скоромної їжі, гріховного життя та помислів), молитву і милосердя, які допомагають православним християнам розвинути ревність до Бога, вийти з духовної сплячки. Щоб досягти довершеності і деякого духовного розвитку, необхідно особливим чином впливати на розум, волю та почуття. Необхідно їх виховувати – тільки тоді буде отримана реальна перемога у духовній боротьбі, яку ми ведемо з гріхами у дні святого Великого посту. Виховувати розум, волю і почуття ми можемо, якщо будемо читати Святе Письмо, труди святих отців Церкви, вести духовні розмови з ближніми і ставати на дорогу істинного покаяння. Як необхідно виховувати свою волю? – іноді питаємо ми. Святитель Тихон Задонський говорив своїм учням, що «виховувати волю потрібно поступово – від простого до складного, постійно зберігаючи один закон – закон постійно працювати над собою».
Дуже важливо, щоб православні християни могли виховувати свою волю, впливати на неї позитивно, переборюючи гріхи. Не має іншого способу позбавитися гріха, як дійсно сказати йому тверде «ні» і вжити всі сили на те, щоб не здійснювати цей гріх. Шлях боротьби з гріхами нелегкий, але ми повинні вступати на цей шлях боротьби з гріхами, щоб стати переможцями. Пригадаймо слова преподобного Серафима Саровського, що «важливим є початок і кінець дороги». Початок – це наше теперішнє покаяння, це наша відкритість один одному, це наша готовність бути один одному своїми, а не чужими, один одного немочі носити, любити один одного ціною страждання, болю, хреста. Кінець – це радість зустрічі Пасхи Господньої, зустрічі Воскресіння Христового, вступлення в Царство Боже, у вічність, в торжество і перемогу поста усім вам Божого благословення, на шляху Великого поста.
Василь ІГНАТ,
протоієрей.