Версія для друку Версія для друку

ВОНА ТРИМАЄ НАШ ФІНАНСОВИЙ ОМОФОР

Цей термін давно вже не є популярним. В час поголовного проголошення реформ та такої ж їх відсутності у площині позитивних змін нашої повсякденності, по-більшовицьки сприймається відречення від усього минулого та пережитого, і тоді носії інституційної пам’яті явно не в пошані.
Нашу Ганну Михайлівну Карабиньош з повним правом сьогодні можна віднести до такої категорії працівників. Але при цьому вона давно і заслужено користується авторитетом як у самому колективі редакції, та у всіх організаціях – наших добрих друзів і партнерів, так і далеко поза цим колом ділових взаємин Її безперервний стаж роботи бухгалтером редакції районної газети «Нове життя» розпочався у далекому 1980-му році. Так сталося, що того ж року журналістський колектив змінив адресу – став першим сусідом районної друкарні – свого нероздільного ділового і виробничого партнера із дня заснування Іршавського часопису.
Найстаршим журналістом на той період був 57-річний заступник редактора Василь Юрійович Звонар, а основна пишуча братія легко вписувалася у віковий ценз від тридцяти – до сорокарічних. До чого такі деталі? Все до того ж – Ганна Михайлівна стала у не такому вже й простому колективі наймолодшим працівником. У порівнянні із нинішнім складом – їх було у два з половиною рази більше. Вписатися в подібній ситуації на рівних з іншими – це ще питання, та й яке. Здобути авторитет у журналістів, які в переважній своїй більшості користувалися заслуженою повагою у жителів району, не так уже й просто. Лише – професіоналізм і порядність в основі. Все інше надбудова, і – другорядне.
А вже з іншої сторони, така незмінність до певної міри переростає у незамінність. Так. І пам’ятаємо ту фразу: незамінимих немає. Але подібна усталеність головних бухгалтерів на своєму місці характерна для більшості районних редакцій. Зауважте, у випадку з Ганною Михайлівною Карабиньош, акцент зроблено саме на фразі «на своєму місці». Підприємці та й взагалі будь-хто із керівників знають, яка нелегка то справа знайти хорошого бухгалтера. А ще такого, який би добре розумівся до того ж і на бюджетних процесах – це вже два в одному.
Ганна Михайлівна практично все своє трудове життя мала справу з бюджетними коштами. Тут потрібна особлива скрупульозність, увага, почуття відповідальності. А не те, що поряд, а скажемо, – в однім ряду, у неї ще й те, що називається комерційна жилка. Звести між ними баланс – високе мистецтво. В цьому її неперевершене вміння впродовж десятиліть, перебуваючи в рамках строгого бюджетного кодексу, не забути набутий ще в юності досвід. Він, цей талант, стає в нагоді в колективі всім і кожному: зберегти і примножити кожну копійчину, що по-особливому важливо для редакційного колективу в сучасних економічних умовах.
У одній із характеристик Г.М. Карабиньош ще радянської доби по-особливому було відзначено вагомий внесок її як бухгалтера у тому, що редакція районки стала рентабельною. … Після закінчення Ільницької середньої школи юна осійчанка поступає на навчання в Мукачівський кооперативний технікум. Здобувши диплом, працює вісім років у Іршавському райкоопторзі.
Вона корінням із знаменитого нашого і колоритного Осою. І досі ще заходить зранку з піднесеним настроєм у кабінет, коли йдучи на роботу, зустріне на ринку чи на автовокзалі та перекинеться кількома словами зі знайомими земляками.
Але ні з чим не може зрівнятися її емоційний стан, коли вона ділиться дечим про рідних: доньок Оксанку і Тетянку, зятів та внучку – Вірочку. Спостерігаємо і переживання, і любов, і радість, коли всі здорові та мають чим порадувати маму і бабусю.
Останні абзаци – це все про своєрідні емоційні вікна у повсякденних буднях Ганни Михайлівни Карабиньош – головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Нове життя». А взагалі, то у її руках – своєрідний фінансовий омофор іршавської районки.
Михайло ІСАК,
Василь ШКІРЯ, Іван
КОПОЛОВЕЦЬ, Сергій КОПИНЕЦЬ, Яніна ЯН.

Ваш отзыв

Ваш коментар