Версія для друку Версія для друку

КАЗКА ПРО КАЗКУ

Не знаю, чи правда це , чи ні, але кажуть, що було це так…
Якось зібралися погуляти чотири сестри, вони весело ділилися цікавими історіями, ну і, звісно ж, як усі дівчата, кожна вихвалялася своїми перевагами.
– Я така щаслива, така розкішна, така чарівна, ніжна, мене люди так чекають! – першою, як завжди, почала наймолодша зухвала Весна. Вона скоса глянула на найстаршу сестру Зиму і безсоромно хихикнула. – Мої вербові коси, уквітчані ніжними первоцвітами, крокусами, тюльпанами і конваліями, – вони такі розкішні! А цей пташиний спів у переливі з дзюрчанням струмочків, – усе це саме мені радіє!..
– Ну той що?! – зауважила друга сестра Літо. – Та мої ранки, наповнені жайворонковими та соловейковими піснями, зігріті сонячним промінням, кольоровими веселками і рясними дощами – ось де щастя! А яке різнобарв’я квітів: конвалії, троянди, айстри, лілії, незабудки…Здається, наче лагідні пелюстки і ніжний аромат кожної квіточки розказує про все те, що навіть не можна передати словами. Мені радіють і дорослі й діти!
Пора – літо ще б довго вихвалялася своїми принадами і чарами, та її гордо перебила старша сестра: «Ой, та годі вже! Твої квіти одразу в’януть і такі кволі! І взагалі – у мене теж багато квітів: маргаритки, хризантеми, ! А обіднє сонце так припікає, що всі уже тільки й чекають мої вітри, грози і дощі!».
– Чи ти гадаєш, що запах квітів може зрівнятися із ароматами стиглих яблук, персиків, груш чи винограду? Ось мої кольори, в які я одягаю дерева і квіти, – це неймовірна краса! А прекрасні нічні зорепади – оце справжнє щастя!
– Та годі сперечатися, – зупинила дівчат Весна. – Давайте краще пограємося з дощиком і сонечком.
– О! це хороша забава! – зраділа безтурботна пора – Літо. – А ще покличмо вітри і гайда навперейми…
Бавлячись із променями сонця, вітру і рясними дощами, дівчата побігли у ліси і гори…
А найстарша Зима тільки змахнула з очей бурульку – це скотилася гірка сльозинка і тут таки змерзла…
– Чому ти знову сумуєш, доню? – запитав її тато Рік. Йому було боляче дивитися, як плаче його найстарша, проте найулюбленіша донька Зима. Тато милувався царством снігу і морозу: він так любив ранковий океан кришталево-чистого снігу, який аж сліпив очі, бути на вулиці зимового дня, дихати чистим морозним повітрям! Зимова природа нагадувала йому казку.
– А довгими зимовими вечорами вони удвох частенько любили балакати, наспівували пісні під звуки хуртовини і хурделиці.
– Мені так уразливо чути, як дівчата щоразу вихваляються своїм теплом, яскравими різнобарвними кольорами. А моє вбрання усе біле, холодне, сніжне. І пісні мої такі журливі…
Батько хотів розрадити свою улюбленицю, адже Зима була такою розумною, спокійною, загадковою… Він порадився із своєю дружиною Чарівною Феєю, і вони запропонували Зимоньці доповнити свій образ новими відчуттями.
– А якщо я розфарбую твоє білосніжне вбрання непомітним сріблом, і воно буде іскритися на сонці?! – запропонувала мати Фея і всипала у прохолодні руки Зими намисто із веселих різнокольорових Сніжинок, їх було дуже багато, і всі вони були різні. – А ці чудові Сніжинки будуть твоїми вірними розрадницями і супутниками, вони даруватимуть дітям радість і щастя!
– О! Як це чудово, – із вдячністю відповіла Зима. – Я огортатиму усе навкруги густим, пухнастим, срібним покривалом, а озера вкрию льодами і тоді зможу подарувати кожному задоволення.
– А щоб тебе з нетерпінням чекали цілий рік і діти, і дорослі, я даю тобі одну ніч, коли будуть здійснюватися бажання, у кожному домі звучатиме щасливий сміх, звучатимуть веселі пісні, а люди даруватимуть один одному подарунки, – підбадьорював білосніжну доньку батько.
Зима була щаслива – тепер вона знала, що на зустріч з нею чекатимуть цілий рік, а одна зимова ніч буде особливо чарівною – вона кожному принесе радість, щастя і надію.

Ірина Попович.

Ваш отзыв

Ваш коментар