Версія для друку Версія для друку

Весільного буму у День закоханих не сталося, відзначилася лише Ільниця

Любов – то велика сила, яка штовхає людей на різні шалені та героїчні вчинки, які іноді, можливо, важко піддаються здоровому глузду. Тому, вочевидь, День закоханих – це свято особливе. Хоча і по-різному до нього ставляться, та все ж це — чудова нагода приділити увагу коханій людині, чимось приємним її здивувати, створити для неї незабутні миті. Здається, навіть дуже непоганою ідея у цей день зіграти весілля. Керуючись цією думкою, на початку лютого вирішив обдзвонити всі сільські ради району, а також РАЦС, аби дізнатися, де на чотирнадцяте число запланували весілля. Як відомо, заяви на реєстрацію про шлюб подаються не пізніше як за місяць й один день до самої дати. Набирав один телефонний номер, другий, третій, у відповідь завжди чув майже одне й те саме: «Цього дня у нас жодної пари не розписуватимуть». На якийсь момент закралася думка, що справжні романтики у районі перевелися. Коли секретар Ільницької сільської ради Тетяна Михайлівна Демчик повідомила, що у них на День закоханих вирішили поєднати свої долі дві пари, то спочатку не йняв віри, навіть перепитав її. Не без сприяння цієї жінки за якийсь час вже вдалося вийти на зв’язок з однією з цих пар: Русланом Митровцієм з Осою та Аллою Вензел з Ільниці. Обоє молодих людей залюбки погодились розповісти свою історію кохання.
Знайомство Руслана та Алли, можливо, не назвеш оригінальним, але відбулося воно точно волею випадку і за нестандартних обставин. Напевне, правду кажуть, що стріли Амура влучають у серце тоді, коли цього найбільше не чекаєш. Якось так сталося і з ними.
Другого лютого минулого року сучасний і комфортабельний мікроавтобус, за кермом якого сидів батько Руслана Михайло, прямував уже з Ужгорода додому, а взагалі стартував з Чехії. Серед його пасажирів була й дівчина з Ільниці Алла, яка поверталася з цієї країни. Так трапилося, що наша дорога залізному коневі виявилася не по зубах, і він зламався. Аби зберегти реноме перед пасажирами, водій зателефонував синові, щоб той приїхав і забрав їх. Русланові Алла відразу впала в око. Її таємничий погляд справив неабияке враження. Здавалося, що зараз просто потоне в її очах. Залишалось тільки знайти до неї підхід, а на це він був мастак. Перекинулись кількома словами, трохи поскаржились на українські порядки, маючи досвід проживання за кордоном. Ніби й не зачіпали якихось індивідуальних тем, та хлопець відчув, що дівчина з приязню до нього говорить, тому вирішив не гаяти часу і запросив її на каву. Потім були теплі СМС, довготривалі розмови по телефону…
А за кілька днів вже спільно відзначили перший День Валентина. Аби підтвердити наміри бути разом, Руслан купив у подарунок великого іграшкового ведмедика та додав до нього валентинку із гарними словами побажань. Алла не очікувала на такий поворот подій, бо з моменту їх знайомства не встигло минути багато часу, тому була дещо здивована і приємно вражена. Після цього закохані частенько ходили гуляти, тримаючись за руки, по-дитячому раділи, коли десь залазили на гойдалки, словом, душа бажала казки. До речі, дівчина опановувала фах кондитера в Ужгороді. Хлопець приїжджав до неї в гості. Бувало, навідувались у кіно, насолоджувались красою нічного міста, облюбували собі цікаві місця зустрічей, які назавжди впишуться в історію їх стосунків, від них віятиме чимось незбагненним до кінця.
Згодом вони разом працювали у Чехії. А, як кажуть, у різних реальних життєвих ситуаціях краще розумієш, якою є людина насправді. Мабуть, саме тут Руслан ще більше впевнився, що Алла і є тією єдиною, яку шукав усе життя. Та дівчині він про це нічого конкретного так і не сказав, хіба що здалека задавав певні запитання, які допомогли б спрогнозувати її відповідь у майбутньому. І лише потім наважився освідчитись та попросити руки і серця. Щоправда, було це вже на Іршавщині.
… Надворі солодкий листопад минулого року. Неповторний шарм осені ще не сполоханий зимою. Промені сонця вже не печуть, а лише лагідно і ніжно ковзають по тілу, пронизуючи кожен його сантиметр… Руслан та Алла прямують до одного з ресторанів міста, щоб після повернення на батьківщину знову відчути смак нашої кухні, повести розмову за стаканом соку, можливо, навіть підвести певну риску в їх стосунках. Стосовно останнього плани будував якраз Руслан. Тому ідилічне спілкування тривало не довго. Раптом хлопець зривається зі стільця, із-за спини дістає величезний букет розкішних і пишних червоних троянд, а також красиві обручки, які переливалися на світлі. Дівчина затамовує подих і не може вимовити жодного слова, їй хочеться пустити сльозу від щастя. Він шедеврально падає на коліна, починає вимовляти слова любові, трохи ковтаючи їх від хвилювання. І чомусь було байдуже, хто за цим всім споглядає збоку. В якусь мить здавалося, що на планеті Земля існують лише він і вона. Це була неймовірно фантастична сцена, яка нагадувала урочистий кадр з мелодрами. Певно, тоді Алла відчула себе богинею, навколо якої все крутиться. Із її вуст зринуло таке бажане для Руслана слово: «Так».
Чому для одруження обрали дату саме чотирнадцятого лютого? Як зізнається Алла, у неї були мрії вийти заміж у символічний чи певною мірою романтичний день, та чомусь не думалося, що колись це стане реальністю. Як вже мали йти подавати заяву, то тоді й почали визначатись із датою. А це було більш ніж два місяці тому. Задались питанням: а чому б і не стати на рушничок щастя у День Валентина? Адже це свято великих сердець.
Молоді запевняють, що рішення про одруження прийняли усвідомлено. Хочуть створити міцну і щасливу сім’ю, де пануватиме повага, взаєморозуміння та підтримка. Готові і горе, і радість ділити навпіл, обговорювати всі негаразди, які траплятимуться на їх шляху, та долати це спільно. Кажуть, що секрет успіху стосунків ще в тому, аби сприймати одне одного такими, як є, не бажаючи щось суттєво коригувати, потрібно також опанувати мистецтво поступатися в чомусь, мудро виходити із різних життєвих ситуацій, вміти визнавати свої помилки. Це справді ціла школа, яку доведеться пройти. Необхідно робити одне одному подарунки, адже це –знаки уваги. Приємно, коли про тебе дбають. А ще є чимало побутових мрій. Крім них, хочеться подорожувати, ловити поглядом усе прекрасне, що нас оточує…
Прокручуючи в пам’яті історію знайомства цих закоханих людей, думаєш, що це єдиний випадок, коли хтось вдячний за погану дорогу, бо саме вона стала своєрідним посередником у їх стосунках…
Руслан та Алла зізнаються, що коли паросток любові пробивається назовні, наче квітка тягнеться до сонця, то треба просто зробити йому крок назустріч і піклуватися про нього, леліяти. Все це схоже на математичну теорему, яку постійно потрібно доводити. Інакше все розчиниться, як дим у повітрі…
До речі, дуже багато про любов висловлювалися і писали творці прекрасного слова. Це справжні поціновувачі емоції і грації, вишуканості почуттів. Запам’яталась цитата відомого сучасника Рея Бредбері, який казав: «Любов – це коли хочеш переживати з кимось всі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди і купатися в річці. Восени разом варити варення і заклеювати вікна від холоду. Взимку – допомагати пережити нежить і довгі вечори…»
До слова, чотирнадцятого лютого в Ільниці поєднала долю ще одна пара: Іван Косик та Вікторія Волошин.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ.

Ваш отзыв

Ваш коментар