Версія для друку Версія для друку

ТРИ П’ЯТІРКИ

Шестеро дітей — Мар’янка, Микола, Ліліанка, Богданчик, Назарчик та Василько повірили, що щастя є, воно живе у теплій домівці і зветься сім’єю. Приємно сказати, що завдяки діяльності дитячому будинку сімейного типу родини Горзов вже п’ятий рік 6 діток перебувають під опікою та захистом названих батьків. Ці діти різного віку, світосприйняття та статусу, проте всім їм усміхнулась доля — вони мають сім’ю у стінах нового дому, розвиваються та формують правильне бачення життя, відчувають любов.
Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) відомі в районі люди, батько Горзов Петро Олександрович – директор територіального центру соціального обслуговування одиноких і пристарілих, депутат районної ради, мати – Горзов Неля Юріївна, працівник місцевої прокуратури.
Чотири роки тому зразу після створення (ДБСТ) ми вже розповідали про сім’ю Горзових у нашій газеті і обіцяли, що будемо інформувати читачів про долю дітей, яка складеться у них з прийомними батьками, то наразі, ми поцікавилися у голови сім’ї – Петра Олександровича про обставини проживання діточок у ньому.
− Петре Олександровичу, що ви можете розказати через чотири роки функціонування дитячого будинку, проживання 6 діток у вашому домі?
− Мої діти нічим не відрізняються від рідних. Між ними є і такі ніби народилися у нашій сім’ї. Зокрема, найстарша дівчинка Мар’янка є прикладом для всіх дітей. Дитина дуже доброзичлива, порядна, працьовита, вона є помічницею у мами по дому та й у приготуванні уроків з меншими її братиками. А в школі Мар’янка користується повагою і підтримкою як в однолітків, так і у вчителів. Від директора Білківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Петра Васильовича Чорби ми отримуємо тільки слова подяки за виховання доньки . Та і ми вдячні йому за справжню підтримку нашої дитини. У Мар’янки є двоє молодших братиків-двійнят, які, незважаючи на те, що народилися в один день, є протилежністю один одному як ззовні, так і по характеру. Діти прийшли у нашу сім’ю у п’ятирічному віці, а зараз, у березні, будемо святкувати їх 10-ліття. Богданчик модельної зовнішності, від природи дуже здібний до навчання, однак, не проявляє наполегливості і тому необхідно кожного дня контролювати виконання домашніх завдань. Василька, його братика, завдяки щоденній праці з боку мами вдалося теж навчити добре читати і писати. Зараз хлопці навчаються в четвертому класі Іршавської ЗОШ №2 , у якій також наші діти отримали велику підтримку від вчителя Алли Юріївни і деректора школи Ганни Юріївни Гичка. Ми дуже вдячні їм за допомогу у вихованні і навчанні дітей.
− Петре Олександровичу, а як склалася доля у Ліліанки, про яку йшлося раніше? Здається, вона мала операцію на розщеплення піднебіння і не могла добре говорити.
−Так, після операції життя цієї дівчинки дуже покращилося. Тому що вона до приходу у сім’ю не ходила у школу, навчалася вдома і не вміла читати.
Дитина питала кожний день: «А я коли піду у школу?», часто плакала, коли її молодших братів мама відправляла на навчання. Та оскільки індивідуальне навчання передбачає проведення занять вдома, до Ліліанки два роки вчителі ходили додому. Та завдяки спільній праці з директором Луківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Ольгою Юріївною Хандра, яка поставилась до дитини як до рідної, Ліліані організовано у школі інклюзивне навчання, і вона кожен день ходить до школи, навчилась читати і писати. Дитині встановлено групу інвалідності, і таким чином, вона буде забезпечена матеріально навіть у дорослому віці.
− У вашій сім’ї проживає ще 2 дітей?
−Так, двоє братиків, які народилися в нашому районі і не мають ні батька, ні матері. Один з них, Назарчик, – теж дитина з особливими потребами і доводиться проявляти до нього найбільше уваги, ніж для інших дітей. На жаль, поки покращення щодо його розумового розвитку не спостерігається, у 10 років він ще не читає, але дуже веселий і здоровий фізично хлопчик. Сподіваємось, що з віком все в нього налагодиться.
Його старший братик, Миколка, дуже любить мені допомагати по господарству, однак до навчання неохочий. Мріє стати кухарем, пекти піццу.
− Трапляється, що в батьків-вихователів з настанням повноліття дітей виникають проблеми, куди мають піти діти з сім’ї, чи не зазнають вони психологічних травм, коли опиняться наодинці без батьків?
− Якщо довгий час прожив із дітьми, то без них свого життя не уявляєш. Та й як можна відірвати дитину від звичного сімейного ладу. Адже це, виходить, власноруч знищити все хороше в дитині. Для цього я побудував кафе, хочу побудувати перукарню, магазин, пекарню, щоб після закінчення навчання та здобуття професії діти мали змогу продовжувати проживати у сім’ї, мали робочі місця, повноцінно розвивалися як у матеріальному, так і в загальному планах. Ми маємо намір допомогти кожній дитині створити свою сім’ю, придбати житло і стати на самостійну дорогу.
У нас із дружиною сенс життя – допомогти кожному, хто цього потребує. Надати одноразово матеріальну допомогу легше за все, а допомогти, щоб людина сама могла існувати – це дужу довготривала праця.
− Петре Олександровичу, ви відзначили чудовий ювілей – три п’ятірки: 5 лютого 55 років. Ми вітаємо Вас з днем народження. Бажаю вам успіхів у всіх справах, за які ви беретеся! Хай Господь благословляє ваші кроки в бізнесі, хай дає мир і спокій у родині! Здоров’я вам, бадьорості духу і тіла, молодості і звитяги! Нехай здійсняться всі ваші мрії, нехай буде мир і щастя у вашій родині, все благополучно на роботі, а в душі нехай буде вічна весна з коханням, бажаннями і радістю!
− Дякую , а я в свою чергу раджу кожній родині наважитись взяти під опіку бодай одну дитину і допомогти їй стати повноцінним членом нашого суспільства. Тоді і в нашій рідній Україні більше буде щасливих людей, менше горя, біди і негараздів.

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.

Ваш отзыв

Ваш коментар