На третю декаду січня припали найбільш звучні офіційні заяви в Центральну виборчу комісію з іменами потенційних лідерів головних перегонів країни цього року і водночас тими, хто бажає заявити про свою політичну силу, як та муха, що твердила: «Ми з волом цю ниву орали». Хтось приурочив дану подію до свого дня народження, хто-небудь захотів потрапити в столітній ювілей історичного всеукраїнського Акту Злуки , забуваючи, що історія повторюється тільки з кривою іронічною посмішкою. Не гріх би було й здогадатися самим, або все-таки прислухатися до тієї ж таки древньої пані і незмінно юної Кліо, яка невтомно шле підказки нам нерозумним.
Цими ж днями практично непомітно, на жаль, – в сенсі знов-таки не почутої підказки – це вже, мабуть, щодо справедливості згаданої музи вічності, минуло 95 років (21 січня) із дня смерті Володимира Ульянова (Леніна). Справді можна б і не згадувати, якби й досі не залишалося живим його, і теж сторічної давності гасло щодо кухарки, яка може керувати державою. Тут – на тобі невмирущі корені популізму і цинізму політиків, які переслідуючи свої меркантильні далекі і близькі цілі, активно залучають до свого арсеналу і цей, все ще діючий метод.
Мало хто із загалу задумувався, в чому причини такої живучості подібної полови, що на поверхню здається налитим клітковиною зерном. Прикиньте, просто навскид, а чи є хто-небудь серед нас, хто не знав би, як все мало б бути влаштовано, аби нам жилося комфортно при найменшому докладанні зусиль. Хоча й чому при найменшому ? Ми ж усі платимо податки прямо чи опосередковано: від новонародженого – до, вибачайте, небіжчика, бо ж і за нього, щоб поховати, треба платити.
Знаєте, про що ще, окрім політичної ситуації, говорять між собою наші земляки. Саме так – стан доріг. До чого тут кухарка? Елементарно – уривок із давньої цитати. Візьмімо провізора. Навіть вона у розмові розмірковує доволі логічно: могли ж дороги очистити від снігу ще тої неділі, коли він випав великий, а не через тиждень, коли його укатали і поробили глибокі льодяні колії?
Могли! А раз могли, то все за тією ж логікою – наступне запитання – чому ті, хто за це відповідає не зробили цього, вони ж не дурніші за нас: то не захотіли чи не змогли через ті або інші причини? В будь-якій із альтернатив вони виявилися неспроможними. А значить, по великому рахунку, не потрібними для тих, хто заробляє, аби утримувати вже тих, хто приймає життєво важливі для всіх нас рішення.
Пригадалася давня розмова із нині уже покійним довгожителем у нашій родині – уйком Іваном, який покинув цей марний світ трохи білше року тому у віці за дев’яносто років. Чоловік, який надбав доволі чималий статок своєю щоденною невтомною працею та неабияким метикуватим розумом, належав до одних із найшановніших ґаздів Приборжавського, якось, років із двадцять – двадцять п’ять тому, завів про одного із новопризначених тоді міністрів, у чиїх діях не прослідковувалося ніякої розумної послідовності. При тій розмові і висловив родакові думку, при якій до певної міри залишаюся ще й дотепер, хоча цілком усвідомлюю її майже абсолютну уразливість. Вважав, що кмітливий сільський ґазда зумів би правильно розставити пріоритети у розвитку галузі або сфери, не тратити сили і засоби на прожекти та добиватися вчасного виконання необхідного і назрілого у господарстві, нехай би це господарство і було міністерством.
От тобі і кухарчине мислення?!
Ні, не кухарчине. Бо покійний Іван Івнович, Царство йому Небесне, багато чого вмів сам особисто, але попри те, для виконання робіт, що потребували спеціальних знань, завжди старався наймати найкращих спеціалістів. До того ж практично ніколи не спізнювався із роботою, що потребувала оптимальних строків.
На перший погляд – все це речі різного порядку і надто далекі одна від одної. Ні, не так.
Саме нам обирати президента, який уже «найматиме» команду спеціалістів.
Миїхайло ІСАК.
