Михайло Ломага захоплюється казково красивими краєвидами цієї зими, мабуть, не менше від кожного із нас, але при цьому й потерпає від неї як мало хто із нас. Бо окрім стороннього спостереження та дратівливих незручностей, пов’язаних із труднощами добирання на роботу, на ту саму роботу Михайлу Петровичу треба щодня йти то засніженою цілиною, то долати високий мокрий, знов-таки сніговий вал, то замерзлим настом. Бо він – той, хто береже ліс і все, що в тому лісі живе.
Цими новорічно-різдвяними-водохресними днями, у які по навряд чередувалися морози із відлигами, хурделиці і завірюхи із тихими сонячними днинами, цьому чоловікові доводиться час від часу навідуватися до звичних місць в знайомих із дитинства урочищах Загатянського лісництва державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство». Минулого тижня він також кілька мішків кукурудзи відвіз автомобілем, а потім на плечах доносив до годівниць.
Обхід №8 Михайла Ломаги – це триста десять гектарів між рідним його Бродом та Собатином. Разом із сином Богданом вони нерідко доставляють звірці підкормку, аби представники флори змогли вижити у цей нелегкий для неї час. Мова про диких кабанів, косуль, борсуків, лисиць, зайців та інших,що мешкають на його угіддях.
Через цього приємного у спілкуванні статечного чоловіка у Броді формується одна із найбільш поважних династій природолюбів та природоохоронців. Колись батько Михайла Петровича Петро Васильович довгий час трудився лісівником, правда в Іршавському лісгоспі. А сам, середущий із Ломагів, дванадцять років успішно виконував нелегкі обов’язки єгеря у нашій районній організації Українського товариства мисливців та рибалок. Після цього ось уже п’ятнадцять років трудиться у ДП «Довжанське ЛМГ». У його особистій долі багато чого пов’язане із трепетною любов’ю до рідної природи. Одною із ниток у цій сув’язі є прихильність до полювання, яка так само тягнеться від батька Петра Васильовича та до сина Михайла Петровича, а відтак далі до сина і внука і одній особі Богдана, який в третьому поколінні продовжує родинну традицію полювання. Поки що тепер він не трудиться у лісовій галузі, але батько сподівається: прийде час і доля приведе і сина на лісову стежину. Колоритна деталь у їх біографіях – батько і син водночас навчалися і отримували разом зовсім недавно дипломи у Закарпатському лісотехнічному технікумі.
Після зустрічі із Михайлом Петровичем Ломагою залишаєшся із твердою впевненістю: наша лісова фауна зможе пережити цю нелегку для неї сніжну та морозну зиму, у крайньому випадку, — із мінімальними втратами.
Бо ж іще влітку Михайло Петрович із добровільними помічниками заготовив кілька тонн сіна і склали у кілька копиць,неподалік стаціонарних годівниць.
А живучи поряд із такими представниками професійних і шанованих родоводів, плекаємо власну надію на збереження нашого найбільшого багатства – природи, а у нас на Закарпатті – лісу.
На фотознімках: Михайло Ломага разом із сином Богданом на обході №8 Загатського лісництва державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство» в урочищі Старі Ільківці пораються біля годівниці.
Михайло ІСАК.
