Версія для друку Версія для друку

Верхів’я Боржавської долини кінця 19 – 1-ої половини 20 ст.: євреї c.Кушниця

Перші євреї в селі появились після війни Наполеона і прибули з Польщі. 19.10.1781 р. був виданий цісарський патент, згідно з яким євреї отримали право займатися усіма «ремеслами і мистецтвами», орендувати землю для ведення господарства.
Угорський вчений Елик Фицнеш у «Географічному словнику Угорщини середини 19 ст.» пише про Кушницю (Кушніцо):
«Українське (русинське) село в комітаті Мараморош, близько до Березького комітату. Жителі: 5 римо-католиків, 715 греко-католиків,49 євреїв. Є тут греко-католицька матірна церков, синагога. Землевласник: граф Телекі та ін».
Далі у «Географічному словнику Угорщини середини 19 ст.» читаємо: «В с.Довге 22 євреїв, с.Керецькі – 9, в с.Лисичево – 16, в с. Бронька –14 євреїв». З цього випливає, що в с. Кушниця були в той час кращі умови для розвитку єврейського бізнесу і більша терпимість до них з боку влади.
У Кушниці у 1850 р. вже діяв водяний млин, який орендували євреї (так званий – жидівський). Там працював мельником Іван Орбан, його жінка Терезія Новітній.
В кінці 19 ст. – поч. 20 ст. мельником був Біксей.
В 60 – их рр., XIX ст., в Кушниці була побудована нова кам’яна церква, в той час розібрали стару дерев’яну церкву, побудовану з липових бревен, і вкриту дубовим клином. Основну частину того матеріалу селяни продали жидам, які зробили з нього в районі Ліги біля млина палинчарню, де варили горілку.
Ця горілка продавалась в корчмах Лисичова і Кушниці для робітників і майстрів «Гамори», лісорубів, селян.
Село Кушниця, в якому були великі поклади каменю з плити пісковику, славилось обробітком каменя, вироби з якого, особливо хрести, розвозили по області та за її межі. Тут діяв цех ремісників-каменярів. Це був самостійний цех каменярів відкритий і підпорядкований графу Телекі. Його пізніше взяли в оренду і управляли євреї. Камінь –плити пісковику в с. Кушниця добували і обробляли в урочищах Ясенова і Кичірки, Баня, Квасівський в урочищах Плитя, Ковачіський потік, а пізніше і в урочищі Кам’яний потік.
Починаючи з кінця XVIII ст. і до 1940 р. – на обробітку було зайнято спочатку 20, а пізніше – до 40 людей. Тож логічно, що кам’яні хрести з пісчаника для кладовищ і великі дорожні сільські хрести та єврейські надмогильні плити (тумани), які виготовлялись єврейськими ремісниками, були встановлені на більшості старих кладовищ Підкарпатської Руси і до 40-х років 20ст. Майстрами-ремісниками тут спочатку працювали приїзджі з Німеччини, Чехії і Галичини. Підсобниками були місцеві селяни, які через своє ремесло одержали прізвище – Мурник.
Кушницькі євреї проживали в основному в центрі села на вулиці Лисицька, вище і нижче церкви. Їхні будинки були кращі в селі. На кадастральній карті с. Кушниця 1865 р. бачимо спеціальні умовні позначення: земельні ділянки з хатами, які належали євреям. Вони розміщалися недалеко від їх єврейської дерев’яної синагоги.
В «Книзі реєстрації актів про народження, одруження і смерть села Кушниця за 1895р.» читаємо: «Шлюби між: Гершко Фрідман і Роза Голлендер, Абрам Фрідман і Ліба Райслер, Мошко Фрідман і Гінда Розенберг, Еліас Вінбергер і Хама Голендер, Соломон Айзнер і Розалія Фрідман». Зустрічаємо прізвище Абрахам Акерман.
Середня різниця у віці молодят у єврейських сім’ях 3-8 років. Молодій – 17 р., молодому – 22 роки. У єврейських сім’ях ця різниця інколи була і більшою. Сім’ї багатодітні.
На почаику 20 ст. читаємо прізвища Гайзик Ліберман-Готесман, Ігнат Кенігсберг, Ілля Найман, Мошка Вайс, Лазар Крішенбаум.
На початку 20ст. євреї вербували селян на заробітки на шахти у США. Тож, маючи паспорти, починаючи з 1900 р. проходила міграція на заробітки у США. Продаючи частину землі євреям, щоб оплатити проїзд на кораблі (шіфі). Виїздили невеликими групами від 3-х до 10-и молодих і здорових чоловіків, серед яких були і євреї.
Вже у 1905 р. там у США працювало близько 30 кушничан. В основному в м. Клівленд на півночі США. До 1914 р. у США працювало вже майже 50 чол.
Будівництво залізниці, яка називалась «Боржавська економічна дорога», сполученням Берегово-Довге здали в експлуатацію 21.8.1907 р. Відрізок Довге – Кушниця здали 22.05.1909 р.
3 1906 по 1909 р. будували з Довгого в с.Кушницю залізницю. За підрядом її будували євреї, як акціонери і менеджери: найняли італійських робітників і інженерів, які будували мости в Бронецьку ріку. Некваліфіковані земельні роботи виконували місцеві жителі. Окремі італійці поселились у с. Бронька – Тадич до прикладу. Євреї при переписах себе записували мадярами і австрійцями-швабами.
Навпроти церкви на початку 20- го століття в цей час працював Хедер – приватна початкова школа з кількох класів (дитсадок) для дітей євреїв.
У 1910 р, поблизу церковно-приходської школи, на протилежній стороні вулиці відкрили державну «мадярську» школу, де вчились переважно єврейські діти разом з місцевими.
Євреї жили своєю релігійною общиною і слухали рабина. Коли в п’ятницю заходило сонце, вони кидали всяку роботу. Як правило, сусіди-наймити виконували за них роботу: розпалювали пічку, годували худобу. Євреї мали свого різника, який ще в п’ятницю різав для них гусей або качок. Останнім різником був Нисин.
Під час 1-ої Світової війни 1914-1918рр. на війну були призвані і євреї.
Воїн Матяш Грумберг в 36 років загинув у 1915 р. та Бено Грюнвальд 21 р. – загинув у 1915 р. Однак євреї легше переносили військові лихоліття і високі податки. Частина з них збагатилась під час війни. Вони себе оттотожнювали, як найбільш лояльні, поряд з угорцями, громадянами Австро-Угорщини. Бо частина з них були не лише торгівцями, але й чиновниками.
Крім того, дрібна торгівля, монопольне право на ринку, була в руках євреїв, які наживались на народній біді. Люди і окремі жінки «пили і купляли на віру», а євреї все записували в зошит, в якому неписьменні і не тверезі ставили хрестик, пізніше за палинку мусіли продавати жидам землю. Бо жиди могли звертатись у суд. За борги жінка Поради мусіла продати жидам землю. Інша жінка С. виносила з дому всю киндирицю, не залишила на насіння. Її чоловік прийшов купляти, а жид каже чоловікові, ти свою киндирицю купляєш.
Нотариш Фрієцт Януш (Friеzt) – мадярський жид розумів по-мадярськи і по-єврейськи, а по-русинськи погано розмовляв, учився читати із словником.
Солдати, повернувшися з фронту, кажуть йому: «Учися по-русинськи, бо Мадярщини тут більше не буде. Скоро туй буде Україна – авать Чехія».

Під час революції в Угорщині у березні 1919 р., де керував Бела Кун, у селі Кушниця селяни вигнали нотаріша Фірста, скинули з посади бирова і уніатського попа. До речі, перед революцією Дмитро Гецко (Палків) засуджений за межовий спір, в результаті чого з гвинтівки поранив свого брата, сидів у одній камері з Бела Куном – лідером Угорської революції (1907 р. в м. Коложвар, що в Трансільванії).
На початку 20 ст. євреї будують собі нову з цегли синагогу, яка розміщена недалеко від нотарського уряду, (пізніше у 1950-х р. після реконструкції там розмістили шкільний спортзал). Єврейське кладовище було на пагорбі Керечанка.
За спогадами Михайла Васильовича Гайнаса – вчителя у 1938 р. у Державній семирічній Народній школі села Кушниця, яка відкрилася у 1931 р, навчалося 360 учнів, в тому числі 104 єврейських дітей, яких вчили чеською мовою (чеська школа).
Здібні діти заможних євреїв продовжували навчання в горожанській школі с.Білки, а потім і в Берегівській гімназії. Серед учнів 8-го «Б» класу 1941-1942 н .р. в горожанській школі с. Білки був і Мікша Ліберман з с.Кушниці.
За переписом 1930 р., у с. Кушниця нараховувалось 465 будинків, в яких проживало 2268 жителів. З яких русинів –1851 чол., євреїв –321 чол., чехів – 21. угорців – 10., іноземців – 35.
В с. Кушниця на поч. 40-их р. налічувалось до 60 хат, де проживали євреї.
Вони були нотарями, ремісниками, шевцями, столярами, різниками, лихварями, посередниками, крім того, дрібна торгівля, монопольне право на ринку, була в руках євреїв, які наживались на народній біді, роблячи завишені ціни на товари. Бо жиди могли звертатись у Хустський суд, де адвокатами й суддями були в більшості євреї. Тож селяни витрачались на адвокатів, а суди програвали.
Найбагатшим при чехах був Маєр Фрідман, який мав свою лавку, володів більше як сотнею гольдів землі, його 100 волів і 150 овець випасалось сільськими пастухами – наймитами на полонинах.
Дрібна торгівля була в руках євреїв, вони тримали 10 лавок, готель, столову. Лише магазин «Гондя» був коперативним.
Після окупації мадярськими хортистами у 1939 р. Закарпаття в Совіцький Союз тікали не лише русини, але і один єврей. Йосип Шайович Гофман 1911 р. н., уродженець с. Кушниця. Єврей. Початкова освіта – робітник. Особливою нарадою при НКВС СРСР 2 лютого 1940 р. засуджений на 3 роки позбавлення волі. Реабілітований 1991 р.
У 1943 р. в с. Кушниця нараховувалось 70 єврейських дворів.
Молодих мужчин-євреїв забирали в трудові табори, де вони працювали на прифронтових рубежах.
До 19 березня 1944 р. мадярські хортисти співпрацювали з німцями у відправці жидів до гетто: зігнали сільських євреїв, посадили на поїзд Кушниця – Берегово і відправили у гетто в м. Берегово і (Мукачево), а звідти відправляли в концентраційні табори. Частина молодих євреїв, особливо старші люди, загинули в концтаборах і в трудових таборах. Є запис в Метричній книзі с. Кушниця: «Ігнат Фрідман помер 19.05 1944 р. в немецком лагере, задушен газом». Можливо, в Аушвіці де загинуло багато євреїв, відправлених з Берегівського гетто. Ліліан Якуб – єврейка з с. Білки знайшла фотоальбом в концтаборі євреїв в Аушвіці. Можливо, там є фото й кушницьких євреїв.
Житель с. Кушниця Яній сховав і врятував двох єврейських дітей. Аж до приходу Радянської армії.
Після війни в с. Кушниця працював лікарем Готесман пізніше став головлікарем у с. Довге. Переїхав у Ізраїль і став там міністром охорони здоров’я.
Після війни повернулись у село євреї Грінберг – столяр за професією, мав двох дочок. Жив там, де у нього купив хату пекар Антон Степанович Биба. Біля Павелки жив Гайзик Ліберман. Його жінка Роза – в народі Рийза. Мав двох синів. Одного звали Бумі. Біля них жила сім’я Готесмана, кличка Йола (Йоель). Ближче до школи проживав Фрідман Нойко – з дружиною Рухлею (Рахіль) двома доньками Сонею та Ітою. Недалеко мав хату Ігнат Кенігсберг, його жінка Тамара і двоє дітей. Ближче до прогону на перехресті проживав Ілля Найман з сімєю, його син Арон. Вайс Мошка і Рухля мали двох дітей. Він працював у магазині. В їх домі була пекарня лісокомбінату. Лазар Крішенбаум працював начальником ВРП лісокомбінату, відмовився від партійного квитка, за що його пізніше зняли з роботи.
На початку 1980-их р. до євреїв, радянська влада ставилась з підозрою, обмежила їм вступ до вузів. Тож вони спочатку перебрались у обласні міста ,а вже звідти емігрували в Ізраїль та США.

Василь Гецко,
архітектор м. Ужгород.

Ваш отзыв

Ваш коментар