Версія для друку Версія для друку

на Святий вечір: з передової – до матері

На Святий вечір, прямо з поїзда, до своєї матері Ганни Василівни Бокшай-Потушняк із райцентру навідався на (доволенку) відпустку син Леонід Степанович Шевчук, головний сержант танкового взводу 128-го Закарпатського окремого танкового батальйону, що розмістився поблизу міста Волноваха на Донбасі.
Леонід знайшов матір через сорок років. А Ганна Василівна в день свого ювілею – 60-річчя вперше побачила сина, про існування якого всі ці роки не знала.
Одразу після пологів в Ужгородському пологовому будинку породіллі сказали, що її дитина померла, і дали підписати документ, ніби вона не заперечує, аби сина поховали в Ужгороді. Мовляв, для чого їй, а ще до того ж студентці, зайвий клопіт – везти мертве немовля в Білки. Виявилось, Ганна підписалась під відмовою від сина.
Ганна Потушняк народилася в селі Білки. Її батько, Василь Михайлович, — добре відома в області людина, брат письменника Федора Потушняка. Він був заслуженим агрономом України. Мама, Єлизавета Петрівна, працювала завідуючою дитсадка в селі.
Після середньої школи Ганна вступила на історичний факультет Ужгородського державного університету. В гуртожитку познайомилася з Євгеном Мазуром із міста Чорткова Тернопільської області.
Зустрічалися два роки, були закохані. Коли завагітніла, Женя сказав, що не буде женитися на ній, бо вона западенка, бандерівка, а батько її був січовиком, а він хоче будувати кар’єру кадебешника, як і його батько.
Закінчивши університет, Євген поїхав до себе на батьківщину.
Після пологів лікарка Євгенія Сегеда (на той час була завідуючою пологового відділення) та стрийна Ганна Дмитрівна (дружина письменника Федора Потушняка) сказали студентці, що дитина народилася мертвою.
Закінчивши університет, Ганна працювала в школі села Лисичово та Ільницькій школі-інтернаті.
Леоніда усиновила сім’я Шевчуків – військові.
У 1998 році випадково дізнався, що не є рідним у даній сім’ї.
– Це правда? – Спитав він у бабусі. Та відповіла, що правда.

Леонід відразу звернувся до прийомного батька. Від нього дуже мало дізнався. Той сказав, що якась дівчина з села Імстичово Іршавського району після пологів відмовилась від нього. Назвав три її імена – Ганна, Любов, Марія. Прізвище ніби Потушняк. З того часу впродовж семи років Леонід шукав матір.
В одну з п’ятниць він поїхав до Імстичова. Але тут жили люди, яких тільки прозивали «потушняками». Директор школи І.С. Добра порадив поїхати в село Осій, де живуть справжні Потушняки.
В Осої він знайшов дім Потушняків. До нього вийшли Марта Іванівна з дочкою, Лесею.
– Я шукаю Потушняк Ганну Василівну. Чи знаєте таку?
Ті почали вголос плакати.
– Ми знаємо, хто ти такий. Ти – син Ані.
Вони розповіли, що Аня живе в Іршаві.
Поїхав туди. На порозі його зустріла Ганна.
– Аню, ти нічого не відчуваєш? – Спитала Олеся, двоюрідна сестра.
– Нічого, – знизала та плечима.
– Ви і справді нічого не відчуваєте? – Втрутився в розмову Леонід.
– А що я маю відчувати?
– Ну тоді давайте прямо. Ви у 1966 році навчалися в Ужгороді?
– Так.
– А ви тоді нічого не загубили?
– Ні.
– Ви народжували?
– Народжувала.
– Хлопця?
– Хлопця.
– А де хлопчик?
– Не знаю.
– Так він стоїть перед вами.
Леонід подав фото матері у її молоді роки та батька. Погостював і поїхав до Ужгорода.
Зараз у нього є класні брати – Спартак та Олексій. Під час першої зустрічі брати не могли наговоритися. Спартак живе в Тюменській області, а Олексій – в Чехії.
Неозброєним оком видно, що Льоня походить із роду Потушняків. Має такі ж риси обличчя, такий же ніс, чоло, колір шкіри, як Потушняки.
Леонід працював директором Ужгородського ТОВ «ЕКО-1». Зараз обороняє нашу державу, знаходячись на передовій.
20 грудня 2018 року, в переддень свого дня народження, нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» та відпусткою.

Петро ПІТРА,
с. Білки.

Ваш отзыв

Ваш коментар