Версія для друку Версія для друку

Імстичово – приклад миру у міжконфесійних відносинах

Нині, коли на горизонті, за прогнозами деяких заангажованих політологів та горе-політиків, на теренах України ймовірна нова міжконфесійна війна, варто заглянути в минуле. Років тридцять тому, завдяки старанням двох авторитетних представників найбільших у районі конфесій – православного, благочинного митрофорного протоієрея о. Георгія (Чулея) та ігумена Свято-Михайлівського отців Василіян Імстичівського монастиря о. Павла (Мадяра) − вдалося уникнути міжконфесійних війн у районі. Отець Павло, вже покійний, а о. Георгій може це підтвердити.
На жаль, історія нам підкинула, завдяки різним державам і режимам, що ми в конфесійному сенсі розділені. Це не наша вина і не наших предків. Просто діяв імперський принцип – розділяй і владарюй. Треба сказати, що тут не на висоті були й високопоставлені ієрархи, котрі виконували забаганки «власть імущих».
Знову повертаюся до блаженної пам’яті о. Павла та до високого авторитету нині діючого о. Георгія. Тоді, разом із ними, як журналіст, об’їздив усі проблемні села району. Там, де побували ці два святі отці, встановлювалися мир і благодать.
На моє глибоке переконання, ці два священики різних конфесій мають бути записані в золоту книгу історії нашого району.
А тепер, повертаюся до тієї теми, яку окреслив у заголовку. Моє рідне село наполовину греко-католицьке й наполовину православне. Але ні тридцять років тому, ні сьогодні навіть натяку не було, що ми різні.
Нижня церква, як кажуть у селі (православна), сорок років зберігала головну реліквію Свято-Михайлівського монастиря – ікону «Богоматері зі Святим Младенцем». У березні 1939 року дика, озброєна орда мадяр напала на цю святу обитель, бо, за їхніми оперативними даними, тут ховалися воїни Карпатської Січі. Це була правда, але Січ мала інформацію й вчасно вивела своїх вояків.
При нападі мадярські гонведи стріляли прямо в олтар. Поцілили в ікону Богоматері. Три кулі пробили тільки тло картини невідомого автора, але жодна з них не попала ні в Божу Матір, ані в її Сина. Це був промисел Божий. Через шість років мадяри, програвши війну, втратили Закарпаття, яке стало частиною радянської України.
У ці різдвяні дні, які вже закінчуються, моєму рідному селі треба воздати гідне. Вже більше десяти літ греко-католики та православні регулярно колядують почергово в сусідів. Разом колядують, разом мируються й разом славлять єдиного Бога, котрий створив усіх.
Треба сказати, що в нинішній об’єднавчій історії мого рідного села найактивнішу участь приймають два святі отці – ігумен монастиря отців Василіян о. Павло та настоятель православного храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Петро. Дай їм Боже миру, щастя й благодаті. Молимося єдиному Богу й маємо бути єдиними.

Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар