Шановні читачі районки! А серед вас, напевно, будуть рідні, друзі, знайомі мені люди, колишні колеги по роботі і всі, хто мене знає. Впевнений, що той, хто прочитає ці рядки, неодмінно порине пам’яттю у ті далекі й незабутні свої дитячі роки, порівнюючи тодішні і теперішні часи. У всіх вас, я це знаю, як і в мене особисто, напередодні великих релігійних свят, особливо таких, як Пасха і Різдво, якісь особливі душевні й піднесені відчуття цього дійства, якась така святкова атмосфера панує всюди, що словами цього не передати. Вона відчувається як у великих містах, так і в маленьких селах, у кожній домівці, у кожній християнській душі.
Як згадаю своє дитинство, а мені, слава Богу, пішов уже шістдесят третій рік, і порівняю життя з теперішнім часом, то відмінність, звичайно, є і здебільшого, мабуть, у негативну сторону. Звичайно, я не буду вдаватися в політичну полеміку, це все одно нічого не змінить. Теперішнє підростаюче покоління здебільшого виховується за допомогою планшетів, інтернета та інших новітніх технологій спілкування людей. Тут, звичайно, є свої плюси і мінуси. Та ми й самі бачимо, що нинішні діти часто хворіють, фізично досить слабо розвинені, бо ведуть малорухливий спосіб життя, прогресує короткозорість, не кажучи вже про духовний розвиток. А тим більше, сільським дітям зовсім нема де проводити вільний час через відсутність спортивних баз, закладів культури, які, здебільшого, закриті або в аварійному стані. Ось усе це призводить до такої невтішної картини.
Попереду на поріг ступають новорічно-різдвяні свята. Їх з нетерпінням чекають як дорослі, так і діти. Але мені здається, що з кожним роком потихеньку якось забуваються ті стародавні традиції, тепер ці свята якось не так відзначають, як раніше. Колядників ходить мало. Діти йдуть колядувати лише до сусідів, родичів, батечковів і маточок, туди, де дають великі гроші.
Але попри всі труднощі сьогодення з економічної точки зору, люди різного віку, де б вони не проживали, де б не працювали, які б не обіймали посади, всі по можливості збираються у батьківській хаті за родинним святковим столом, щоб прославити новонароджене Боже дитя, відвідати рідних, друзів і просто згадати своє дитинство. Отак і мене самого пам’ять повертає у ті далекі дні дитинства, коли я разом з іншими хлопцями ходив від хати до хати, сповіщаючи газдам про народження Божого дитяти.
Як я колись колядував
Коли згадаю стареньку батьківську хату,
Та й молоді були ще мама й тато,
Морозні були зими і снігу багато, багато,
І ми, малі хлопчаки, гуртувалися колядувати.
Як зараз приємно у спогади ті поринати,
До найменших дрібниць усе пригадати,
Як мене маленького покійна моя мати,
На Свят-вечір з обіду наряджала колядувати:
Шапка-вушанка, фуфаєчка, теплі чобітки,
Торбинка з домотканого полотна на плечі,
А за коляду тоді давали горіхи, яблука, рідше – копійки,
А десь давали з горіхом чи лекваром і калачі.
Калачі здавалися дуже солодкими і були такі смачні,
Бо їх не пекли тоді, як сьогодні, щодня,
Калачі випікали в напаленій дровами печі,
І то лише на великі релігійні свята.
Щоправда, тепер і часи вже не ті,
Замість снігів і морозів здебільшого на Різдво дощі,
Замість торбинки – в кишенях модні гаманці,
А за колядку дають гривні, євро, долари або руські рублі.
До якої хати йти колядувати,
Колядники тепер вирішують самі,
А ввечері збираються зароблене порахувати
І спланують, що придбати за гроші оці.
Такі часи були тоді,
Тепер вже трохи не такі,
Але Різдво святкують без винятку усі,
Хоч в різний час, але святкують на усій Землі.
Я радий вас усіх з Різдвом вітати,
Старі, добрі, незабутні колядки згадати,
Разом з рідними, друзями, сусідами поколядувати,
Народженому Божому дитяті шану віддати.
Іван ЛЕНДЕЛ,
с. Арданово
