Десятий сезон існування футбольної команди в Сільці ознаменувався найвищим досягненням в історії клубу (який з 2015 року має офіційний статус спортивного – СК «Сільце») – бронзовими нагородами обласної юнацької першості серед команд Західної зони Першої ліги.
Рішення керівництва клубу в особі президента Сергія Лупака на початку року вдруге спробувати сили на обласному рівні виглядало цілком логічним. Адже підросла до виступів в юнацькій команді перша зміна вихованців Сергія Білана, який в далекому 2011 році розпочав кар’єру дитячого тренера на Закарпатті саме з дітьми 2002 та 2003 років народження. Сергій Андрійович не приховував, що пріоритетним завданням виступів на обласному рівні мав стати саме подальший розвиток дитячо-юнацького футболу в селі та районі. Адже юним футболістам, які протягом тривалого часу розвивали свою майстерність в горнилі ДЮФЛ Закарпаття, необхідно було дати шанс проявити себе за рідний клуб саме на обласному рівні, більш для них звичному та співвідносному до рівня демонстрованої гри.
Хоча й доросла команда на районному рівні за попередні роки здобула всі комплекти нагород (срібні та бронзові по декілька разів) та чемпіонський титул у сезоні 2015 року, а минулий рік завершила на мажорній ноті в статусі півфіналіста Ліги чемпіонів Закарпаття, поступившись лише переможцю – команді ФК «Великі Лази».
Однак якщо в юнацькій команді склад футболістів та малюнок гри був практично готовий, потребуючи лише точкових мазків «тренерського пензля», то дорослу команду, через зміну поколінь, довелося оновлювати майже на дві третини. І навіть незважаючи на доволі симпатичний виступ у Зимовій обласній першості в такій ситуації, був великий ризик, що котрийсь з чинників, необхідних для успішного виступу (яким би вважалося закріплення в середині турнірної таблиці) не спрацює…
Ніхто в керівництві клубу, звичайно, не розцінює результат дорослої команди як успішний. Однак, зважаючи на ті перепони, з якими доводилось боротися керівництву клубу, тренерському складу та гравцям протягом сезону, слід відзначити, що дорослий склад СК «Сільце» відіграв всі матчі сезону (в той час як деякі сусіди по турнірній таблиці дозволяли собі пропускати «безнадійні виїзди», а один з лідерів — ФК «Дерцен» взагалі знявся зі змагань після першого кола), зробивши таким чином внісши свій вагомий внесок у «бронзову засмагу» юнацької команди.
Ну і щоб наостанок закрити питання оцінки виступу дорослого складу СК «Сільце», зазначимо, що він несуттєво гірший, ніж у дебютному сезоні Західної зони Першої ліги (5 перемог та 17 очок проти 6-ти перемог та 20-ти очок у 2014 році), хоча тодішній ФК «Сільце» мав неспівмірно більші фінансові можливості та на тлі відсутності конкурентів міг дозволити собі виставити на гру фактично «збірну району».
Отже, переходимо до детального аналізу «бронзового» успіху юнацького складу СК «Сільце». Тут, звичайно, жодного порівняння з виступом у дебютному обласному сезоні 2014 року бути не може – тоді, не маючи відповідного базису дитячої підготовки, сілецькі футболісти здобули всього 5 перемог і з 15-ма очками зайняли в підсумку 10-те місце з 12-ти команд.
Цього ж сезону в активі сільчан 17 перемог, 4 нічиї та всього 3 поразки від команд, які в підсумку посіли першу та друга сходинка турнірної таблиці. Тут більше напрошується порівняння з минулорічним «бронзовим» успіхом однолітків «вічного» суперника – ФК «Заріччя». Зарічани в 2017 році посіли третю сходинку турнірної таблиці Західної зони Першої ліги з 13-ма перемогами, 3-ма нічиїми та 6-ма поразками. Однак в «бронзових» здобутках «заклятих» сусідів є одна суттєва різниця: якщо для постійного лідера Іршавщини серед юнацьких складів – ФК «Заріччя», це була своєрідна вершина, останній сезон юнацької кар’єри ряду молодих футболістів, серед яких Василь Зан, Сергій Караслай та ін., то СК «Сільце» здобуло бронзові нагороди обласної першості в статусі наймолодшої команди Першої ліги. Із 29-ти футболістів, заявлених у складі СК «Сільце»-U18 на змагання, лише двоє юнаків найстаршого дозволеного віку – 2000 року народження (до прикладу, у «Нижньому Коропці» таких 7, у шишлівському «Фавориті» – 6, а в «Бобовищі» взагалі 9). При цьому в складі «Сільця» аж сім уродженців 2003 року, серед яких і лідер атакуючої ланки – Тарас Глеба.
Про що це говорить? При продовженні виступів на обласному рівні та належному підході до справи цьогорічна «бронза» може стати першою сходинкою на шляху майбутніх звершень з перспективою формування на базі сучасної юнацької команди майбутньої «основи», щоб зміна поколінь не відбивалася так різко на результатах, як маємо зараз.
Чи могли сілецькі юнаки вже цього року виконати завдання-максимум, а саме здобути титул чемпіонів? Аналізуючи турнірний шлях підопічних Сергія Білана, ми можемо виділити «необов’язкові» втрати. Вже в другому турі після домашньої гольової феєрії проти Ракошина, представники Іршавщини поїхали в гості до майбутнього чемпіона в Нижній Коропець. Можливо, аж занадто «легка прогулянка» в першій грі притупила пильність дебютантів Першої ліги і не дозволила їм зачепитись хоча б за нічию. Однак поразка з рахунком 0:2 послужила хорошим уроком, і наступні 5 турів сільчани впевнено йшли без очкових втрат. І навіть виїзну бойову нічию 2:2 в 7-му турі проти ФК «Заріччя» не можна ставити в пасив, оскільки географічні сусіди, на той момент, ще всерйоз боролися за комплекти нагород першості. Мали шанси сільчани й на полі срібного призера першості – шишлівського «Фаворита», де після першого тайму рахунок був нічийним 2:2, однак провал на початку другої половини гри не дозволив вивезти очки з Ужгородщини – 3:6 у підсумку. Потім знову була семиматчева переможна серія, в ході якої сілецькі юнаки здолали в домашніх поєдинках «Бобовище» (3:2) та «Нижній Коропець» (2:1). Однак справжньою несподіванкою стали два вересневі поєдинки, коли сільчани спочатку не змогли вдома впоратися з кінчешським «Соколом», хоча в першому колі на виїзді, що називається «відвозили» представників Ужгородщини до 7:0. Потім одразу через пропущений тур знову злощасні 1:1, на цей раз на виїзді в Іванівцях. Здавалося б, логічне припущення – ігровий спад, від якого не застрахована жодна команда, однак, як пояснює головний тренер команди Сергій Білан, причина банальніша – на початку другого кола доросла команда клубу зазнала серйозних кадрових втрат в зв’язку з виїздом ряду ключових гравців на заробітки, які довелося заміщати гравцями юнацького складу.
Ігровий спад скоріше припав на ключову домашню гру другого кола проти прямого конкурента з Шишлівців, коли низька функціональна готовність ряду гравців не дозволила продовжити боротьбу за нагороди вищої проби. Ці сім залікових пунктів якраз і є тією відстанню до першої сходинки турнірної таблиці. Набутий досвід та практично повне збереження складу дозволяє команді в разі участі в розіграші претендувати на найвищі нагороди наступного сезону.
Зупинимось трошки на виконавцях, які кували «бронзовий» успіх. Місце у воротах ділили між собою Олександр Сабов та Ігор Боднар, оскільки першому доводилось часто займати місце «в рамці» дорослої команди.
В другій за надійністю лінії захисту ліги (пропущено 23 голи в 24-ох матчах) діяли: Дмитро Ваш, Михайло Повшик, Василь Мішко, Іван Кормош, Іван Добра, Ярослав Жуков.
Атакуючий півзахисник Тарас Глеба офіційно забив у ворота суперників протягом першості 25 голів, і бути йому кращим бомбардиром, якби не феноменальна атакуюча ланка шишлівського «Фаворита» у складі Віталія Розлуцького та Антона Станка, які на пару «наколотили» 71 гол. Щоправда, сілецькому бомбардиру чомусь на офіційному сайті ФФЗ не зарахували три голи у ворота ФК «Заріччя» в другому колі та гол у ворота «Ракошина» в першому. Таким чином, Тарас як і вся команда, змушений був цього року задовольнитись третьою сходинкою рейтингу. Допомагали йому всередині поля протягом сезону Іван Глушко, Сергій Дюкарев, капітан команди Іван Кинів, Василь Сомага, Іван Кинів, Станіслав Маюр та Іван Туріна.
На вістрі атак у сільчан діяли Іван Шпак, Павло Сушанин, Богдан Сиксай та інколи фактично гравець основи Дмитро Глеба, який допоміг команді в кількох вирішальних матчах.
Успіх юних футболістів був би неможливим без титанічної роботи президента клубу Сергія Андрійовича Лупака, який тягне на собі всю організаційно-матеріальну складову роботи в клубі, головного тренера Сергія Білана, який зумів створити боєздатний перспективний колектив з атакуючим малюнком гри, а також спортивного директора Івана Івановича Мошколи, який самовіддано працює в клубі з дня його заснування. Саме від них в першу чергу залежить, чи зуміє СК «Сільце» розвинути цьогорічний успіх та записати нові славні сторінки в літопис клубу.
Василь ШКІРЯ.
